З нього вийшов Дмитро, одягнений у якийсь безглуздий, явно позичений костюм, що висів на ньому, як на вішаку. Слідом за ним з’явилися його батьки. Замість вишуканих вечірніх нарядів, на які очікувала київська публіка, мати Дмитра була в простій квітчастій сукні, купленій десь на ринку, а батько — у затертих штанах і сорочці з коротким рукавом. У руках Дмитро тримав скромний букетик дрібних ромашок. Усе це виглядало як жорстокий жарт.
Проте сам Дмитро, ніби не помічаючи шокованих поглядів сотні гостей, впевненим кроком попрямував до Марини, яка вже спустилася вниз.
— Пробач, кохана! — крикнув він, усміхаючись. — Божевільні затори на трасі, ледь вирвалися!
Марина відчула, як земля йде з-під ніг. Вона перехопила його за лікоть і різко відтягнула за квіткову арку, подалі від цікавих очей.
— Дімо, поясни мені, будь ласка, що відбувається? — її голос тремтів, зриваючись на шипіння. — Що це за машина? Що це за вигляд? Що за клоунаду ти тут влаштував перед моїми батьками і друзями? Для чого це все?!
Дмитро знітився. Його показна веселість миттєво випарувалася, очі забігали.
— Маринко… я… я боявся зізнатися тобі раніше. Розумієш, я трохи прикрасив реальність щодо наших статків.
— Прикрасив? — вона відчула, як холодний піт виступає на спині.
— Насправді я звичайний автомеханік на СТО. Мої батьки — прості люди, бюджетники. Я не заможний спадкоємець. Я орендував ті дорогі машини для наших побачень, брав кредити на квіти та ресторани. Я просто боявся, що така розкішна дівчина, як ти, навіть не подивиться в мій бік, якщо дізнається правду. Але ти так щиро казала, що кохаєш мене, що я вирішив… сьогодні найкращий день, щоб відкритися. Ми ж будемо разом і в горі, і в радості, так?
На Марину ніби вилили відро крижаної води. У сенсі — не заможний? У сенсі — автомеханік і кредити?! Тобто весь цей час, усі ці пів року, поки вони зустрічалися, він дивився їй в очі і нахабно брехав?
Вона справді його кохала, її почуття не були фальшивкою. Але виходити заміж за ілюзію? Будувати сім’ю з людиною, яка починає спільне життя з такої грандіозної, масштабної брехні? А як же довіра? І як вони житимуть — рахуючи копійки від зарплати до зарплати, виплачуючи його борги за їхні ж побачення? Як дивитися в очі батькам, яким він теж пускав пил в очі?
Марина відчула, як до горла підступає гіркий клубок, а сльози ось-ось знищать її бездоганний макіяж. Позаду, ніби в паралельній реальності, гомоніли стривожені гості. До них вже швидким кроком наближалися її батьки, відчуваючи, що сталося щось непоправне.
Марина подивилася в очі чоловіку, якого, як їй здавалося, вона знала. Потім мовчки, з усієї сили жбурнула йому під ноги свій дизайнерський букет і, підхопивши важкі спідниці білосніжної сукні, кинулася геть.