Обличчя Ольги спалахнуло так, ніби її вдарили. Жорстока реальність накрила її з головою, наче хтось вилив на неї відро крижаної дніпровської води в січні.
— Н-нареченого? — ледь чутно пискнула вона у відповідь. — Якого нареченого? Женя сказав… він сказав, що в нього є сестра Христина. Він не говорив, що…
— Ах, сестра, значить! — гнівно випалила Христина, і в її очах спалахнули справжні блискавки. — Я поїхала у відрядження до Варшави на якісь жалюгідні два тижні, і вже встигла стати сестрою! Як цікаво!
Брюнетка глибоко вдихнула, відводячи погляд убік, ніби намагаючись опанувати себе. Вона дивилася на панорамне вікно, за яким вирувало життя столиці, ніби шукала там відповіді. Потім різко випросталася, скинула з себе піджак і кинула ошелешеній Олі:
— Ти! Ану сідай і розповідай усе, що тут відбувалося. Від першої до останньої секунди. І не смій мені брехати, тобі ясно?
Оля, не маючи сил сперечатися, злякано закивала. Вона відчувала себе вкрай огидно. Їй хотілося провалитися крізь землю або просто розчинитися в повітрі. Розповідаючи Христині подробиці свого знайомства з Женею в тому злощасному клубі на Подолі, вона ледве стримувала сльози. У горлі стояв величезний клубок. До того ж, ця впевнена в собі столична штучка відверто її лякала. Оля всерйоз думала, що Христина зараз вчепиться їй у волосся або роздере обличчя ідеальним манікюром.
Проте нічого подібного не сталося.
— От же ж мерзотник, — з холодною люттю і якоюсь приреченістю промовила Христина, коли Ольга, схлипуючи, закінчила свою сповідь. — Він же мені й раніше зраджував. Але на колінах повзав, благав пробачити, клявся всім святим, що змінився, що зрозумів свої помилки. Правильно в народі кажуть: горбатого лише могила виправить. Ну нічого… я йому швидко цей “дерев’яний макінтош” організую.
— Пробачте мені… — нервово схлипнула Оля, витираючи сльози рукавом тієї самої сірої сорочки, яка ще півгодини тому здавалася їй такою стильною. — Пробачте, я правда не знала, що він зайнятий! Я б ніколи в житті… клянусь! Мені самій нещодавно хлопець зрадив, я знаю, як це боляче. Я б нізащо так не вчинила з іншою дівчиною!
Христина, несподівано для Олі, просто втомлено махнула рукою.
— Вірю, — кинула вона з тяжким зітханням, сідаючи в крісло. — Ось тільки ми ще не одружені. Наше весілля рівно через два тижні. Уже всі гості запрошені, розкішний ресторан у “Голосіївській Садибі” оплачений, дизайнерська сукня пошита. Доведеться все скасовувати. Який сором…
Раптом дівчина напружилася, зрушила брови і глянула на екран свого смартфона.
— Через скільки він має повернутися?
— Година… може, трохи менше, — припустила Оля, витираючи носа.
Христина різко підвелася. Її очі знову заблищали, але цього разу в них читався чіткий план. Вона підійшла до Олі і міцно схопила її за руку.
— Значить так. Він обдурив нас обох, правильно? Зробив з нас дурниць? — спитала вона.
Ольга була готова погодитися з чим завгодно, аби тільки її не били. Тому вона енергійно закивала головою.
— Тоді ми просто зобов’язані йому помститися. І ти, моя люба, мені в цьому допоможеш.
— Я?! — жахнулася Оля, мріючи лише про одне: втекти з цієї квартири на лівому березі, заблокувати номер Жені і забути цей день як страшний сон. — Я не можу!
— Можеш. Ти спала з моїм нареченим, — безапеляційно заявила Христина.
— Але ж я не спеціально! — ледь не заквилила Оля, перебуваючи в стані глибокого шоку від цього сюрреалізму. Ще вранці вона відчувала себе Попелюшкою, яка знайшла свого Принца. А тепер зрозуміла, що вона радше Аліса в Країні див, яка стрімко летить у кролячу нору, і кінця-краю цьому падінню не видно.
— Навіть якщо зло було ненавмисним, воно все одно залишається злом, — філософськи і дуже спокійно зауважила брюнетка. — Будь ласка, Олю. У мене виникла одна геніальна ідея, але без тебе я цей спектакль не витягну.
Оля подивилася в темні, розумні очі зрадженої нареченої. Вона набрала в груди повітря, щоб категорично відмовитися, але раптом, несподівано навіть для самої себе, видихнула:
— Гаразд. Що я маю робити?
Христина хижо посміхнулася, дістаючи телефон.
— Диктуй свій номер. Я з тобою зв’яжуся і ми все обговоримо. А зараз я йду. Зроблю вигляд, що мене тут не було. Я мала повернутися з Варшави лише завтра, хотіла зробити йому сюрприз… Але він перевершив мої очікування, — гірко хмикнула вона.