Обмінявшись із Олею контактами, Христина впевнено попрямувала до виходу. Її кроки лунко відбивалися від дорогого паркету, і в цій ході відчувалася неймовірна внутрішня сила.
— Зачекайте! Пробачте… — нервово окликнула її Оля, коли брюнетка вже потягнулася до ручки дверей. — Чому ви… чому ви не влаштували скандал? Не кричите на мене, не звинувачуєте?
Христина зупинилася і повільно обернулася. На мить її ідеальне обличчя втратило ту крижану маску ділової жінки, і в очах промайнув справжній біль. Вона злегка знизала плечима.
— Спочатку дуже хотілося, якщо чесно, — відверто зізналася вона, гірко усміхнувшись. — Хотілося розбити щось, накричати. Але коли я побачила, що ти трусишся переді мною, мов той осиковий лист на вітрі, я раптом заспокоїлася. Та й згадала, яким феноменальним негідником може бути наш Женька. Він майстер ілюзій. Тож ти тут така ж постраждала сторона, як і я, просто з іншого боку барикад.
Вона поправила ремінець своєї дизайнерської сумки і додала з ноткою презирства:
— Я взагалі не розумію тих дамочок, які рвуть коси коханкам своїх чоловіків і поливають їх брудом. Ти ж не прив’язувала Женю до ліжка силоміць? Ні. Це він сам, у тверезому розумі, вирішив стрибнути в гречку напередодні власного весілля і зрадити мене. Він витер об нас обох ноги, Олю. А тепер… тепер настала наша черга.
Коли важкі вхідні двері за Христиною нарешті зачинилися, Оля ще кілька хвилин стояла посеред кімнати, безглуздо дивлячись перед собою. Її світ, який ще годину тому здавався чарівною казкою, розлетівся на друзки. Отямившись, дівчина гачкоподібно стягнула з себе сорочку Євгена, яка тепер здавалася їй огидною, і швидко вдягнула свою вчорашню сукню. Сівши на краєчок крісла, вона почала чекати на повернення Коваля.
Поки Оля чекала, вона з усіх сил намагалася вгамувати шалене серцебиття. Дівчина перебувала в такому глибокому шоці, що до нестями боялася видати себе першим же поглядом чи жестом. Вона знову і знову прокручувала в голові коротку розмову з Христиною. На вигляд ця розкішна брюнетка була не набагато старшою за саму Олю, але здалася їй такою мудрою, глибокою і просто шикарною жінкою.
“Як він узагалі додумався їй зраджувати? — здивовано розмірковувала Оля, міряючи кроками кімнату. — Чого йому, в біса, не вистачало? Може, вирішив погуляти востаннє перед тим, як одягнути обручку?”
Звісно, їй було нестерпно боляче і прикро, що саме їй відвели цю принизливу роль тимчасової розваги, дешевої коханки на пару ночей. Дівчина навіть у найстрашніших снах не могла уявити, що колись приміряє на себе подібне амплуа, та ще й абсолютно не відаючи про це.
Коли в замку знову повернувся ключ і на порозі з’явився сяючий Євген, Оля неймовірним зусиллям волі начепила на обличчя свою найкращу чергову усмішку. Вона слухняно підставила щоку під його поцілунок, з усіх сил ігноруючи різкий напад нудоти, що піднявся десь у районі сонячного сплетіння.
“А ще сьогодні вранці там пурхали метелики”, — з гіркою іронією подумки відзначила дівчина, вдихаючи його парфум, який тепер асоціювався лише з брехнею.
— Знаєш, я щось дуже погано почуваюся, — майстерно збрехала Оля, дивлячись прямо в його безсоромні очі. — Мабуть, перегрілася вчора на сонці. Вирішила не тікати по-англійськи, а дочекатися тебе, щоб нормально попрощатися. Давай відкладемо наше побачення за містом.
Обличчя чоловіка миттєво потемніло від непідробного розчарування. Він зітхнув, зображуючи вселенський смуток.
— Правда? Дуже шкода, сонечко. Мені так хотілося провести з тобою більше часу, втекти від цієї міської метушні…
— У нас ще буде багато часу! — нарочито радісним, майже щебетливим тоном поспішила втішити свого брехливого коханця Оля, паралельно викликаючи таксі у додатку на смартфоні. — До речі, Женю, а що ти робиш рівно через два тижні?
Євген злегка напружився, але промовчав, дозволяючи їй продовжити.
— Я дуже хочу поїхати на щорічний “Столичний Джазовий Вікенд”, — на ходу вигадувала Оля, згадуючи їхні нічні розмови. — Ти ж сам казав, що обожнюєш джаз, пам’ятаєш? Може, складеш мені компанію? Знімемо крутий номер у комплексі “Лісова перлина”, проведемо разом цілі вихідні. Тільки ти і я…