Діана розуміла, що ця жалюгідна вистава з квартирою була лише верхівкою айсберга. Артем був занадто безвольним і боязким, щоб самостійно спланувати таку зухвалу комбінацію. За його спиною явно стояв ляльковод. І жінка безпомилково знала, чиє це обличчя.
Олександр Сергійович, її свекор.
Цей чоловік так і не зміг пробачити їй свого порятунку. Коли вона викупила його компанію, врятувавши його від ганебного банкрутства і боргової ями, він сприйняв це не як жест допомоги, а як особисте приниження. З того дня він жив ідеєю реваншу. Саме він, як досвідчений інтриган, звернув увагу на нову амбітну секретарку Аліну і вміло підштовхнув свого слабохарактерного сина в її обійми.
План Олександра був до огидного цинічним: вдарити Діану в найболючіше місце — по її материнству. Він був упевнений, що загроза втратити доньку зламає залізну бізнес-леди. За його розрахунками, розгублена і морально знищена Діана мала благати Артема залишитися, віддавши йому спочатку елітну нерухомість, а потім і ключові посади в холдингу.
Але свекор фатально недооцінив внутрішній стрижень своєї невістки.
Поки Діана переводила подих у коридорі, її телефон вибухнув дзвінками. Телефонував керівник служби безпеки «Столичного Інвест-Буду».
— Діано Юріївно, у нас надзвичайна ситуація, — голос начальника охорони був напруженим. — Олександр Сергійович пів години тому спробував провести три платежі на офшорні рахунки компаній-одноденок, використовуючи свій доступ директора філії. Загальна сума критична. Ми заблокували транзакції завдяки системі подвійного підтвердження, але це ще не все.
— Що ще? — холодно запитала Діана, швидко йдучи до свого кабінету і відкриваючи робочий ноутбук.
— Почалася масована інформаційна атака. У кількох великих Telegram-каналах та на форумах з’явилися замовні статті. Пишуть, що наша компанія веде чорну бухгалтерію, ухиляється від податків, а наші нові житлові комплекси будуються з неякісних матеріалів. Під постами вже працюють ботоферми, розганяють паніку серед інвесторів.
— Заблокуйте його електронний підпис та анулюйте перепустку до головного офісу, — відчеканила Діана. — Зв’яжіться з PR-відділом, нехай готують офіційне спростування і готують позови про захист ділової репутації. Я буду на зв’язку.
Вона закрила ноутбук і втомлено потерла перенісся. Ворог бив з усіх боків, намагаючись створити хаос. Її юристи і безпековики були професіоналами, вони впораються. Але вперше в житті цій сильній жінці захотілося, щоб поруч був хтось, хто захистить не її бізнес, а її саму. Хтось, хто просто запитає, чи вона не змерзла під цим градом проблем.
Її погляд впав на екран смартфона. Вона відкрила список заблокованих контактів. Один рух пальцем — і номер розблоковано.
Діана не мала жодних ілюзій. Вони з Андрієм бачилися лише раз. Він міг бути зайнятий своїми справами, міг просто ввічливо поспівчувати. Але інтуїція, яка ніколи її не підводила в бізнесі, зараз кричала, що цьому чоловікові можна довіряти. Вона натиснула виклик.
Він відповів після першого ж гудка, наче тримав телефон у руці.
— Діано? — його глибокий голос миттєво зняв половину напруги, що сковувала її плечі. — У тебе щось трапилося?
— Так… Не все гаразд, — зітхнула вона. Їй було незручно вивалювати свої проблеми на малознайому людину, але Андрій не дав їй часу на сумніви.
— Розповідай. Чітко і по суті, — його тон змінився. Це був голос людини, яка звикла брати ситуацію під контроль.
І Діана розповіла. Коротко, без зайвих емоцій, як на нараді: про зраду чоловіка, шантаж квартирою, загрозу викрадення дитини і скоординовану атаку на компанію з боку свекра.
— Зрозумів, — пролунало в слухавці після секундної паузи. На тлі було чути звук двигуна, що заводиться. — Де зараз дитина?
— У няні, під замком. Я зараз їду туди зі своїми охоронцями.
— Скинь мені адресу няні. Я буду там швидше за твою охорону. І Діано… видихни. Тепер це не тільки твої проблеми.
Коли бронований позашляховик Діани під’їхав до сталінки, де жила Віра Степанівна, чорний джип Андрія вже стояв біля під’їзду. Сам Андрій, похмурий і зосереджений, стояв біля дверей, своїм виглядом відбиваючи будь-яке бажання у випадкових перехожих навіть наближатися до цього місця. Побачивши Діану, його погляд миттєво потеплішав.
Уже за годину вони всі разом — Діана, маленька Єва та Андрій — сиділи в безпеці на кухні її печерської квартири. Поки Діана метушилася біля кавоварки, намагаючись приховати тремтіння рук, Андрій незграбно, але дуже ніжно грався з дівчинкою, яка радісно показувала йому свої іграшки. Цей великий, суворий чоловік виглядав на її сучасній кухні так гармонійно, ніби був тут завжди.
— Я навіть не знаю, як тобі віддячити. Ти кинув свої справи і примчав… — тихо сказала Діана, ставлячи перед ним чашку з гарячою кавою.
— Не варто, — він уважно подивився їй в очі. — Знаєш, коли я вперше побачив тебе на тій конференції, ти здалася мені жінкою з іншої планети. Ідеальна, недосяжна. Я дивився на твій профіль і ловив себе на думці, що страшенно хочу стати частиною твого світу. Навіть якщо цей світ зараз трохи штормить.
Від цих слів у Діани перехопило подих. Вона опустила очі, відчуваючи, як щоки зрадницьки спалахують рум’янцем.
— Розкажи мені детальніше, з чого все почалося? — м’яко перевів тему Андрій. — Чому твій чоловік та його батько так злетіли з котушок?
Вона розповіла йому історію трирічної давнини: про фінансову діру Олександра Сергійовича, благання Артема і те, як вона влила мільйони в їхній потопаючий бізнес.
— Класика, — гірко усміхнувся Андрій. — Ніхто не пробачає свідків свого приниження. Вони віддячили тобі за порятунок чорною невдячністю. Але знаєш що? — він трохи нахилився вперед, спираючись могутніми ліктями на стіл. — Я вже повідомив керівництво, що беру відпустку за свій рахунок. Я залишаюся тут. З тобою і Євою.
— Але ж… це небезпечно. Вони не зупиняться, — з тривогою заперечила Діана.
— Нехай спробують, — очі Андрія недобре зблиснули. — Я не все життя продавав нерухомість, Діано. До цього я п’ятнадцять років пропрацював у Департаменті економічної безпеки і розслідувань. Я знаю, як працюють ботоферми, як шукати брудні офшори і як розмовляти з людьми, які вважають себе господарями життя.
— Ти ж не збираєшся їх бити? — вона ледь помітно усміхнулася, відчуваючи, як страх відступає. — Це ж кримінал.
— Ні, звісно, — розсміявся він, і його сміх був теплим та заспокійливим. — Хоча, зізнаюся, після того, що твій Артем влаштував, руки сверблять. Але я буду діяти виключно елегантно. Я просто сходжу до них у гості і проведу маленьку профілактичну бесіду. Думаю, моїх аргументів вистачить, щоб вони назавжди забули дорогу до вашого життя.