Машина Олега м’яко заїхала у двір рівно о шостій вечора. Я почула знайомий звук двигуна, і кожна клітинка мого тіла миттєво напружилася, немов перед стрибком з парашутом. Я заплющила очі, зробила кілька глибоких, контрольованих вдихів, змусила себе розслабити затиснуті плечі та “надягнула” на обличчя свою найкращу, бездоганно відрепетирувану теплу усмішку люблячої дружини.
Він зайшов до передпокою з двома великими крафтовими пакетами з ресторану «Східна Перлина», від яких на весь дім ішов густий, пряний аромат теріякі, імбиру та смаженого кунжуту. Це був той самий Олег. Той самий злегка зім’ятий після довгого робочого дня фірмовий піджак. Та сама втомлена, але нібито щира, турботлива усмішка.
— Боже, як же я скучив за тобою! — видихнув він, нахиляючись, щоб поцілувати мене в щоку.
Це був єдиний прояв фізичної близькості, який залишився між нами останнім часом — цей черговий, швидкий, майже механічний чмок. Я стиснула зуби і ледве стримала рефлекс відсахнутися, коли відчула запах його парфумів, який тепер назавжди, до кінця мого життя, асоціюватиметься з терміналом аеропорту та тією юною дівчинкою, що висіла на його шиї.
— Поїздка була шалено продуктивною, але я страшенно виснажена, — збрехала я, ідеально імітуючи легку слабкість після перельоту.
Ми сиділи на нашій дизайнерській кухні з мармуровими стільницями, їли улюблену паназійську локшину з морепродуктами і розмовляли так, ніби ми досі нормальна, щаслива українська сім’я. Кожен шматок ставав мені поперек горла, але я методично жувала і усміхалася. Олег із непідробним ентузіазмом розповідав про якусь надскладну пластику обличчя, яку він блискуче провів учора. А я з таким самим запалом імпровізувала деталі весільної виставки у Стамбулі, на ходу вигадуючи зустрічі з європейськими підрядниками, яких ніколи не існувало в природі.
— А як взагалі атмосфера в клініці? — запитала я, відсьорбуючи зелений чай.
— Та все в робочому режимі. Купа пацієнтів, кілька складних консультацій, — він легковажно знизав плечима і потягнувся за паперовою серветкою. — О, до речі! Ледь не забув. Мені дуже потрібна твоя експертна допомога з нашим благодійним гала-вечором «МедЕліт-Центру». Завтра, в п’ятницю пообіді, у нас ключове засідання оргкомітету. Ти ж зможеш бути? Керівництво дуже розраховує на тебе.
П’ятниця. Пообіді. Саме той самий час, коли я сидітиму в розкішному кабінеті Ілони Гайдук і холоднокровно плануватиму, як залишити його без копійки за душею і без штанів.
— Звісно, любий, — я погладила його по руці з максимальною, цукровою ніжністю. — Я нізащо цього не пропущу. Це ж твоє свято.
П’ятниця. П’ятнадцята година нуль-нуль. Я рівним, впевненим кроком зайшла до просторої приймальні Ілони Гайдук на двадцятому поверсі елітного бізнес-центру «Київ-Сіті Плаза». Ця жінка була не просто юристом. Вона була справжньою стихією.
На вигляд їй було трохи за п’ятдесят. Вона носила бездоганно скроєний світло-сірий вовняний костюм, мала ідеальне сріблясте каре і погляд, яким можна було б без зусиль різати арматуру на будівельному майданчику. Коли я зайшла до кабінету, що пахнув дорогою італійською шкірою та міцною кавою, вона вже сиділа за столом і вивчала моє сорокасемисторінкове досьє.
— Пані Захарчук, — сказала вона своїм низьким, поставленим голосом, навіть не піднявши очей від паперів. — Сідайте. Мушу визнати, це просто захопливе чтиво. Краще за будь-який детектив.
Я сіла навпроти. Я мовчки чекала і спостерігала, як вона перегортає сторінки зі швидкістю машини для сортування купюр, скануючи кожну цифру та кожне повідомлення з лазерною концентрацією. Зрештою, вона акуратно закрила папку, зняла дизайнерські окуляри і подивилася на мене.
— Ваш чоловік — клінічний ідіот, — безапеляційно заявила адвокатка.
— Знаєте, я починаю це кристально чітко усвідомлювати, — гірко всміхнулася я.
— Ні, ви мене не зовсім зрозуміли. Я маю на увазі, що він повний, абсолютний профан у всьому, що стосується замітання слідів. Я за свою кар’єру бачила закоренілих корупціонерів та олігархів, у яких операційна безпека і конспірація були набагато кращими, ніж у вашого хірурга! — Вона з насолодою поплескала долонею по моїй папці. — Це не просто докази. Це розкішний подарунок, перев’язаний червоною подарунковою стрічкою. Він що, відвідував якісь авторські курси на тему «Як найепічніше провалитися під час зради дружині»?
Попри весь внутрішній біль ситуації, я щиро, вголос розсміялася. Напруга в кабінеті трохи спала.
— Він вважається генієм, коли справа стосується скальпеля і пропорцій обличчя. Але в усьому іншому, як виявилося, він живе в якомусь своєму вигаданому світі.
Ілона відкинулася на спинку свого масивного крісла і по-діловому склала руки в замок.
— Буду з вами максимально відвертою, Катерино. У вас є три стратегічні варіанти дій, — почала вона, чеканячи кожне слово. — Перший варіант: бліцкриг. Ми подаємо позов про поділ майна негайно. Використовуємо всі ці чеки і скриншоти переписок, щоб притиснути його до стінки і змусити підписати максимально вигідну для вас мирову угоду до суду. Ви забираєте левову частку активів, отримуєте повну грошову компенсацію за його “гулянки” і йдете в нове життя. Це чисто, швидко, без публічного бруду і відносно безболісно.
— А який другий варіант? — поцікавилася я, уважно слухаючи.
— Гра в довгу. Ми наймаємо найкращих приватних детективів, ставимо на нього спостереження, моніторимо кожен його крок, збираємо ще більше бруду і чекаємо найбільш стратегічно вразливого моменту. Удар у спину. Це варіант для тих клієнток, які жадають тривалої, холодної помсти. Повільно, виснажливо для обох сторін, але дуже солодко.
— І третій?
Усмішка Ілони стала по-хижацькому небезпечною.
— Варіант «Випалена земля», або публічна страта. Ми подаємо гучний позов, навідріз відмовляємося від мирного врегулювання і йдемо в публічний судовий процес із залученням медіа. Кожна дрібна деталь — куди він возив свою малолітню пасію, які прикраси їй купував з кредитки, скільки грошей спустив на ресторани — стає надбанням київської громадськості. Журналісти, його заможні пацієнти, колеги — усі це читатимуть. Його бездоганна професійна репутація “золотого лікаря” буде розтоптана і знищена назавжди.
— Це, мабуть, коштує шалених грошей на адвокатів і тягнеться роками? — зауважила я.
— Неймовірних грошей і купу нервів. Але це вкрай ефективно, якщо ваша головна мета в житті — зробити так, щоб він до кінця своїх днів здригався, чуючи ваше ім’я. — Вона зробила паузу і проникливо подивилася на мене. — А тепер скажіть мені: чого насправді хочете ви? Помста заради помсті — це кіношний штамп. Яка ваша кінцева мета як бізнесвумен?
Я глибоко замислилася. Я справді хотіла, щоб Олегу було боляче. Я хотіла, щоб він втратив щось дуже цінне, щоб на власній шкурі, кожною клітинкою відчув наслідки своєї зради. Але, перш за все, я хотіла вийти з цієї битви переможницею. Я хотіла зберегти свою гідність, надійно захистити свої зароблені гроші і мати міцний фінансовий фундамент для свого нового етапу. Я хотіла, щоб він усвідомив, що зробив найфатальнішу помилку, коли вирішив, що зі мною можна гратися.
— Я обираю перший варіант, бліцкриг, — твердо відповіла я. — Але з одним маленьким нюансом. Я хочу, щоб це сталося в найгірший, найбільш руйнівний для його его момент. Я хочу ефекту абсолютної, паралізуючої несподіванки. Я хочу, щоб тієї секунди він зрозумів: я весь цей час знала правду, була на десять кроків попереду, і в нього від самого початку не було жодного, навіть мізерного шансу на перемогу.
Очі Ілони Гайдук загорілися професійним азартом.
— О, з такими сценаріями я обожнюю працювати! Скажіть мені, пані Катерино, чи плануються у вашого чоловіка найближчим часом якісь важливі професійні тріумфи? Якісь нагороди, підвищення?
Я подумки пробіглася календарем Олега, який я ідеально вела останні роки, синхронізуючи наші графіки.
— У середині грудня, а точніше чотирнадцятого числа, його клініка влаштовує щорічний благодійний гала-вечір. Там будуть усі їхні інвестори, еліта столичної медицини, преса. Олег отримуватиме головну нагороду року — статуетку за видатні досягнення в пластичній хірургії. Це буде максимально пафосний захід із чорними краватками, вечірніми сукнями та ріками шампанського.
— Ідеально! — Ілона аж плеснула в долоні. — А ви, випадково, маєте якесь відношення до організації цього дійства?
— Я головна організаторка, — спокійно відповіла я. — Моя агенція «Естетика подій» відповідає за кожну деталь цього вечора від “А” до “Я”. Я контролюю там усе: від кольору серветок до таймінгу його виходу на сцену.
Ілона не витримала і голосно, щиро розсміялася.
— Боже, це просто шедеврально! Тобто ви будете стояти там, у залі, як бездоганний професіонал, спостерігати, як ваш чоловік з пафосом отримує нагороду всього свого життя, і при цьому точно знатимете, що його особистий світ ось-ось вибухне і перетвориться на попіл? Ви мені страшенно подобаєтеся, Катерино! Ми з вами точно спрацюємося.
Наступні півтори години ми присвятили розробці жорсткої фінансової стратегії. Ілона пояснила, що документи на розлучення і поділ майна ми подамо рівно через п’ять днів після гала-вечора. Це достатньо близько, щоб Олег, розслаблений своїм тріумфом, не встиг сховати свої активи чи переписати гроші на якихось підставних осіб. Але це буде після заходу — щоб жодним чином не постраждала моя власна професійна репутація перед багатими замовниками з клініки.
— З такими залізобетонними доказами будь-який притомний адвокат одразу порадить йому здатися без бою і підписати мирову, — резюмувала Гайдук, роблячи записи. — Альтернатива — це публічний скандал, який знищить його практику. Юрист йому швидко пояснить, що судитися з вами — це професійне самогубство.
— А що, як він усе одно впреться рогами через своє роздуте его? — спитала я.
— Тоді ми розчавимо його в суді, як комаху. Але, повірте моєму досвіду, такі самовпевнені нарциси — насправді жалюгідні боягузи, коли справа доходить до публічного сорому. Він готовий буде віддати що завгодно, аби уникнути розголосу. Він підпише все, що ми йому підсунемо.
— Про які суми ми реально говоримо?
Ілона дістала калькулятор. Я по пам’яті продиктувала їй усі цифри: оціночна ринкова вартість нашого будинку в “Лісовій Симфонії”, суми на депозитах, дві машини преміум-класу, інвестиційні портфелі. Вона швидко звела баланс.
— За найскромнішими підрахунками, ваші спільні активи складають близько одного мільйона шестисот тисяч доларів. При стандартному поділі, якби ви розлучалися мирно, ви б отримали вісімсот тисяч. Але, враховуючи доведену зраду та таємні фінансові махінації за вашою спиною, я буду жорстко вибивати співвідношення шістдесят на сорок на вашу користь.
— Це дев’ятсот шістдесят тисяч, — продовжила вона, швидко натискаючи кнопки. — І щодо тих грошей, які він нахабно спустив на свою Мілану? Ті п’ятнадцять тисяч доларів? Ми вимагатимемо повного відшкодування. Він поверне вам кожну копійку, до останньої гривні, зі своєї власної кишені.
Майже мільйон доларів. Це була моя фінальна ціна за чотирнадцять років шлюбу, який виявився майстерною, дорогою ілюзією.
— Коли ми починаємо діяти? — спитала я, відчуваючи, як адреналін гарячою хвилею пульсує у венах.
— Прямо сьогодні. Мої помічники негайно почнуть готувати первинні драфти документів. Ви підписуєте договори на представництво, надаєте нам повний доступ до виписок, а далі… далі ми просто чекаємо у засідці.
Вона пильно, з повагою подивилася на мене.
— А ви, Катерино, повертаєтеся до свого звичного життя. Ви геніально готуєте цей розкішний гала-вечір. Ви щиро і закохано всміхаєтеся своєму чоловікові. Ви граєте роль ідеальної дружини рівно чотири тижні. А через п’ять днів після того, як він з пафосом отримає свою нагороду і відчує себе королем світу, йому у двері подзвонить кур’єр із документами, які назавжди зруйнують його реальність.