Щойно ця грандіозна, детально продумана брехня злетіла з моїх губ, я, немов професійний мисливець, вловив ледь помітну хвилю величезного, тваринного полегшення. Вона прокотилася їхніми обличчями, змиваючи залишки жаху. Їхні напружені, як струни, м’язи миттєво розслабилися. Тесть, Михайло Іванович, навіть не втримався і голосно, з полегшенням видихнув.
Валерія неймовірно швидко опанувала себе. На її красивому обличчі миттю з’явилася ідеальна маска глибокої, трагічної скорботи. Вона підійшла ближче і театрально обійняла мене за плечі. Але я відчував усім своїм єством, що її тіло залишалося кам’яним і відстороненим. В її обіймах не було ані краплі любові — лише сухий, цинічний математичний розрахунок і радість від того, що її бізнес-план на моєму житті просто трохи відтермінувався.
Тієї ж різдвяної ночі, під прикриттям задушливої турботи про моє «катастрофічно підірване» здоров’я, мене офіційно відселили з нашої подружньої спальні. Валерія облаштувала мені місце в гостьовій кімнаті на першому поверсі. Вона обставила цей процес із такою кінематографічною ніжністю, що стороння людина розплакалася б від розчулення. Лєра лагідно пояснила, що моєму «ослабленому організму» зараз життєво необхідний абсолютний спокій і прохолодне повітря. А вона, мовляв, через страшні нерви постійно крутиться уві сні і панічно боїться порушити мій крихкий відпочинок.
Я мовчки, з покірним виглядом приреченого погодився, ховаючи всередині презирливу усмішку. Загасивши лампу, я ліг на свіжі простирадла. Заплющив очі і почав розмірено, зі штучним присвистом дихати, ідеально імітуючи важкий сон виснаженої хворобою людини. Але спати я не збирався. Мій адреналін зашкалював.
Близько другої години ночі з просторої кухні почали долинати приглушені, проте вкрай емоційні голоси. Там відбувалася таємна сімейна нарада. Я безшумно піднявся з ліжка. Відчуваючи босими ногами холодний паркет, я, наче тінь, підкрався до дверей і затамував подих.
— Ви тільки вдумайтеся в ці цифри… Коли він нарешті відмучиться, ми гарантовано отримаємо п’ятнадцять мільйонів від держави! Плюс цей величезний котедж повністю перейде тобі, Лєрочко. Це ж золота жила! — захоплено, ледь не попискуючи від гарячкового задоволення, шепотіла теща Галина Петрівна. Її голос вібрував від жадоби.
— Нарешті! Боже мій, я кину ту рабську роботу і запущу свій стартап, — з юнацьким запалом підхопив брат Артур. — Лєро, ти ж відсиплеш рідному братові трохи грошей? Я вже пригледів собі новенький елітний німецький позашляховик в автосалоні на Столичному. Нам же треба відповідати новому статусу!
— Не скигли, Артуре, грошей вистачить на всіх, — почувся абсолютно холодний, діловий голос моєї дружини. — Я одразу полечу в Мілан на шопінг, зміню гардероб. А потім зроблю тут дизайнерський ремонт. Я викину всі його дурні комп’ютери, щоб жодна річ про Назара більше не нагадувала… Але нам доведеться стиснути зуби і грати в ідеальну родину ці вісім місяців.
Від того, як буденно жінка мого життя обговорювала колір нових шпалер після мого похорону, по спині пробіг колючий мороз.
— Нам не обов’язково чекати так довго, щоб жити красиво, — раптом втрутився тесть Михайло Іванович, хитро понизивши голос. — У мене є вихід на дуже серйозних, авторитетних людей. Вони можуть дати нам велику позику готівкою прямо зараз. А під заставу ми оформимо його майбутні “посмертні” виплати. Все геніально і просто.
Усе своє життя я вважав, що такі брудні сюжети існують виключно в дешевих серіалах. Я стояв у темряві і чітко розумів: моя найкраща зброя — це підживлювати їхні ілюзії, поки вони самі не загонять себе в пастку.
Наступного дня я вирішив перевірити, наскільки глибоким є їхнє моральне дно. Вранці, вдаючи слабкість, я попросив Лєру принести мені води. А сам ніби “випадково” залишив на столику у вітальні свою апаратну криптофлешку — невеликий чорний пристрій, на якому зберігалися сотні тисяч доларів. Я сховався за рогом і почав спостерігати.
Довго чекати не довелося. Лєра і Артур зайшли до кімнати. Погляд шурина миттєво впав на девайс.
— Лєро, ти розумієш, що це?! Це холодний гаманець для крипти! У твого благовірного є жирна заначка! — прошипів Артур. — Давай, згадуй його паролі! Дати народження, весілля!
Моя дружина, не відчуваючи жодних докорів сумління, сіла поруч із братом. Вони згорбилися над екраном, мов голодні стерв’ятники, намагаючись підібрати ключі, щоб обікрасти мене ще за життя. Але на пристрої стояла надскладна комбінація, і після трьох спроб система заблокувалася. Зрозумівши це, вони з лайкою кинули флешку на стіл. Цей огидний епізод остаточно вбив у мені будь-які залишки співчуття. Вони були гіршими за ворогів.