Вони розвернулися і пішли до свого пікапа. Сідаючи в кабіну, жилавий востаннє озирнувся на Скіфа, примруживши очі, ніби запам’ятовуючи якусь важливу деталь. Двигун їхньої машини агресивно заревів, колеса буксанули, розкидаючи брудний сніг, і пікап зник за поворотом дороги.
Скіф не ворухнувся, поки звук мотора повністю не розтанув у морозному повітрі. Лише тоді він важко, з полегшенням видихнув. Напруга спадала, але не зникала повністю. Максим зачинив двері, опустився навпочіпки і поклав руку на груди собаки. Він відчував, як серце тварини шалено б’ється — не від страху, а від чогось набагато глибшого і давнішого.
— Ти їх добре знаєш, хлопче, — прошепотів Берест, не очікуючи відповіді. Вуха Скіфа смикнулися на знак згоди.
Максим одразу набрав Богдана. Начальник поліції прибув за годину. Він розстебнув важку куртку, його дихання перетворювалося на пару в прохолодному коридорі. Вислухавши розповідь і глянувши на сфотографовану здалеку підробку документа, він похмуро кивнув.
— Це “чорні лісоруби”. Бригади-привиди, — сказав Богдан. — Працюють без дозволів, рубають найцінніше, залишають по собі пустку. Цей пес не просто загубився. Вони використовували його для охорони своїх ділянок або схронів. А коли він отримав травму… просто списали як зламаний інструмент.
Ближче до вечора рух на дорозі внизу пожвавився. Проїхало кілька важких фур. Щоразу Скіф напружувався, принюхуючись до повітря. Максим вийшов надвір перевірити запаси дров. Собака рушив слідом, але раптом різко зупинився на краю подвір’я. Він опустив морду, втягнув носом повітря над снігом, а потім впевнено попрямував до межі, де починався ліс, сів і застиг.
Берест підійшов і змахнув рукою в рукавиці пухкий сніг з гілок молодої смереки. Там, міцно прив’язана до стовбура, майоріла на вітрі червона маркувальна стрічка. Це ще не була відкрита погроза. Це була мітка.
По спині Максима пробіг холодок, який не мав нічого спільного з погодою. Хтось був тут, зовсім поруч, поки вони розмовляли в хаті. Хтось позначив його територію. Він зірвав стрічку і сховав у кишеню. Скіф подивився на нього спокійним, усвідомленим поглядом. Ті люди не врахували одного: цей собака був не просто річчю, яку вони хотіли повернути. Він був свідком їхніх злочинів.
Через день Максим і Богдан Тарасюк повернулися на хребет. Морозний ранок був настільки прозорим, що відстані здавалися оманливими. Богдан залишив свій службовий позашляховик там, де дорога перетворилася на вузьку стежку, і далі вони пішли пішки. Скіф рухався між ними без повідця, не забігаючи надто далеко, але й не відстаючи. Він йшов з грацією тварини, яка чудово розуміла свою задачу.
Вони дійшли до місця, де стояла клітка. Дерев’яні опори стирчали зі снігу, вітер замів усі сліди. Богдан присів, роздивляючись залишки іржавого металу.
— Ті, хто це зробив, добре знали місцевий клімат, — похмуро констатував він.
Скіф раптом звернув зі стежки і повів їх нижче по схилу. Він ігнорував очевидні маршрути, обираючи ледь помітну низину між старими деревами. Пес зупинився біля зламаного куща, де на корі виднілися сліди від сталевого троса, і застиг.
Максим розгріб сніг черевиком і наткнувся на щось тверде. Разом із Богданом вони відкопали великий пластиковий контейнер. Всередині лежав акуратно складений арсенал: сталеві браконьєрські капкани, мотки змащених маслом тросів, чеки з віддалених заправок і невеликий блокнот. Сторінки блокнота були списані цифрами, кубометрами, породами дерев та ініціалами. Це була чорна бухгалтерія цілої мережі.
Скіф тим часом відійшов трохи вбік і почав рити сніг біля великого валуна. Максим підійшов і обережно дістав те, що знайшов собака. Це був старий, пошматований шкіряний нашийник. На його внутрішньому боці запеклася темна, стара кров.
Горло Береста стислося. Нашийник не належав Скіфу. Він належав іншому собаці. Тому, хто не пережив цієї гори. Тепер Максим остаточно зрозумів призначення клітки на хребті. Це було не місце для покарання. Це був конвеєр смерті для тих, хто ставав непотрібним.
Богдан мовчав, але його щелепи були міцно стиснуті. Вони рушили далі, слідуючи за Скіфом, який вивів їх до замерзлого потічка. На дереві, ретельно замаскована гілками, висіла мисливська камера спостереження. Її об’єктив був спрямований прямо на стежку. Богдан швидко зняв її і сховав у кишеню.
Раптом вітер доніс звук важкого двигуна. Скіф миттєво припав до землі. Вони завмерли серед дерев, зливаючись із тінями. Звук наблизився і поступово стих десь у далині. Вони підібралися надто близько до лігва звіра. Гра почалася по-справжньому.