Минуло три дні. Зимове сонце якраз ховалося за гори, відкидаючи довгі, химерні тіні на засніжене подвір’я Максима. Скіф відчув наближення гостей першим. Він підняв голову від теплої підлоги, його тіло витягнулося, а очі звузилися, фіксуючи небезпеку задовго до того, як Берест почув гуркіт двигуна. Це був не старий роздовбаний пікап, як минулого разу. На подвір’я повільно і плавно заїхав чорний, дорогий позашляховик із наглухо тонованим склом, який виглядав тут, серед диких смерек, абсолютно чужорідним об’єктом.
З машини вийшли вже знайомі троє лісорубів, але цього разу їх супроводжував ще один чоловік. Він крокував попереду, і кожен його рух випромінював непохитну владу та контроль. Незнайомець був одягнений у дороге вовняне пальто кольору антрациту, ідеально випрасуваний чорний гольф і м’які шкіряні рукавички. Його обличчя з тонкими, аристократичними рисами та завченою, абсолютно холодною усмішкою геть не пасувало до суворих Карпат. Це був хижак зовсім іншого рівня — той, хто ніколи не бруднить руки в смолі, а лише керує тими, хто виконує брудну роботу.
— Максиме Берест, якщо я не помиляюсь? — його голос був м’яким, добре поставленим, як у досвідченого корпоративного перемовника. — Мене звати Гліб Комарницький. Я представляю компанію “ЕкоЛісХолдинг”, і, здається, між нами виникло певне непорозуміння.
Максим залишився стояти у дверях, дозволяючи Скіфу бути добре видимим на задньому плані. Пес не зронив жодного звуку, але його важкий, немиготливий погляд був намертво прикутий до Комарницького. Столичний гість на секунду затримав погляд на собаці, але його професійна усмішка навіть не здригнулася.
— Тварина належала нашим підрядникам, — плавно продовжив Гліб, дістаючи з внутрішньої кишені пальта пухкий білий конверт. — Вони виявили… скажімо так, надмірну недбалість у поводженні з інвентарем. Ми готові повністю компенсувати ваші витрати на лікування собаки, а також додати щедрий бонус за ваш витрачений час і турботу.
Він злегка поплескав конвертом по долоні, пропонуючи його Бересту. Максим не зробив жодного руху назустріч, його обличчя залишалося кам’яним.
— Цього пса катували морозом і голодом, — рівним голосом відповів колишній військовий. — А ліс на хребті всіяний вашими капканами і нелегальними мітками. Це не “недбалість”. Це кримінал.
Усмішка Комарницького не зникла, але в його очах з’явився колючий, крижаний блиск.
— Судові позови та конфлікти в горах обходяться надто дорого, пане Берест. Для всіх учасників процесу. Ми пропонуємо вам найпростіший вихід.
— Помилки теж обходяться дорого, — спокійно відрізав Максим, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
Конверт плавно зник у кишені пальта. Гості мовчки розвернулися і сіли в позашляховик, який покинув подвір’я без агресивних пробуксовок чи зайвого шуму. Берест чудово розумів, що щойно відбулося: це була не спроба домовитися, а вимірювання його ціни. Вони перевірили, наскільки сильний опір він чинитиме, і тепер, коли гроші не спрацювали, в хід підуть зовсім інші методи.
Тієї ж ночі, коли гори занурилися в абсолютну, глуху темряву, Максим почав діяти. Він мовчки одягнув найтеплішу термобілизну, темну тактичну куртку, перевірив заряд ліхтарика та сховав у розвантажувальний жилет рацію. Скіф уважно спостерігав за цими зборами і реагував на них не як звичайний домашній улюбленець, а як напарник перед бойовим виходом. Коли Берест обережно відчинив двері, пес безшумно вислизнув у крижану ніч слідом за ним, миттєво злившись із тінями.
Вони рухалися вниз по схилу, тримаючись густих чагарників та уникаючи відкритих ділянок, осяяних блідим місячним світлом. Скіф добровільно взяв на себе роль провідника в цій темряві. Його ніс працював як ідеальний біологічний радар, вловлюючи найменші зміни в потоках повітря і запахах. Вони наблизилися до того самого замерзлого потічка, який переходили кілька днів тому.
Пес раптом уповільнився, його рухи стали максимально плавними, наче у дикої рисі, що вистежує здобич. Вітер доніс різкий, неприродний для лісу хімічний запах: суміш дизельного палива, дешевого мастила та свіжої, гіркої тирси. Це був аромат індустріального знищення. Берест дав собаці знак зупинитися, і вони обережно визирнули з-за стовбурів старих вільх.
Перед ними, у глибокій улоговині, відкрилася масштабна картина злочину, прихованого від людських очей. Величезна ділянка лісу була перетворена на справжню нелегальну базу. Велетенські штабелі свіжозрубаної, найціннішої ділової деревини були ретельно затягнуті маскувальними сітками кольору бруду і хвої. Навколо майданчика, наче мінне поле, були щільно розставлені зведені капкани з обмотаними скотчем дужками, щоб вони не брязкали завчасно.
Це було не дрібне, випадкове браконьєрство заради дров на зиму. Це була безжальна, добре організована і щедро фінансована машина з викачування ресурсів. Максим дістав захищений смартфон, щоб зробити кілька детальних знімків у нічному режимі. Раптом Скіф напружився і миттєво припав животом до промерзлого снігу, його вуха притиснулися до голови.
Земля під ногами ледь помітно завібрувала. З глибини чорного лісу несподівано вихопилося сліпуче, жорстке світло галогенних фар. Важкий лісовоз, який їхав із вимкненими габаритами до останньої миті, на шаленій швидкості влетів на галявину, прямуючи прямо на ті кущі, де ховався Берест. Двигун ревів, розриваючи гірську тишу на шматки.
Усе відбулося за долі секунди. Хтось у кабіні помітив рух і закричав, а водій різко викрутив кермо, намагаючись протаранити людину бампером. Максим інстинктивно відстрибнув убік, боляче вдарившись плечем об товстий стовбур смереки і вибивши повітря з легень. Машина з ревом насувалася.