Аліна інстинктивно смикнула рукою до внутрішньої кишені свого пальта. Порожньо. Охоронці генерала виявилися професіоналами вищого ґатунку — вони непомітно витягли пристрій ще в коридорі, коли міцно тримали її за лікті.
— Я міг би вбити тебе просто зараз, — тон Камінського став майже буденним, ніби він обговорював погоду. — Я міг би віддати один короткий наказ, і ти б просто зникла. Так само, як зник лейтенант Дмитро. Ніхто б ніколи не дізнався, що сталося. Ніхто б ніколи не знайшов тіла. Завтра зранку ти б стала ще однією статистичною похибкою, людиною, яка зникла безвісти в наш неспокійний час.
За спиною Аліни тихо відчинилися двері, і до кабінету зайшли ще двоє охоронців. Вони мовчки заблокували вихід. Четверо тренованих убивць і один корумпований генерал проти жінки у вечірній сукні без жодної зброї. Математика виживання виглядала безнадійно.
— Тоді чому ви ще цього не зробили? — Аліна гордо випростала спину, не відводячи погляду від генерала.
Камінський повільно всміхнувся, і це був наймоторошніший вираз обличчя, який вона коли-небудь бачила.
— Тому що жива ти набагато корисніша. У тебе є унікальні навички, феноменальний оперативний досвід, зв’язки. І на відміну від мого ідеалістичного сина, ти вже довела, що вмієш адаптуватися. Ти розумієш, як насправді працює цей жорстокий світ.
— Ви хочете, щоб я приєдналася до вас.
— Я хочу, щоб ти визнала реальність, Аліно. Назар мертвий. Офіційне розслідування закрите назавжди. Усі, хто міг би тобі допомогти, або скомпрометовані, або вже ліквідовані. Твоя “Конюшина” розкрита. У тебе більше нічого немає. — Він широко розвів руки, немов гостинний господар. — Прийми ту можливість, яку я зараз пропоную. Працюй на мене. Ти отримаєш усе: необмежені фінанси, absolute захист, новий сенс життя. Але якщо ти продовжиш цю дурну війну… ти закінчиш у безіменній могилі поруч із чоловіком.
Аліна дивилася на людину, яка холоднокровно замовила вбивство Назара. На батька, який приніс власного сина в жертву заради збереження своєї тіньової імперії, побудованої на державній зраді. На генерала, який щиро вірив, що його злочини — це прояв найвищого патріотизму.
Кожна клітинка її тіла палала від ненависті. Її вибір був очевидним ще до того, як Камінський закінчив говорити.
— Я краще помру.
Усмішка генерала миттєво згасла. Його обличчя перетворилося на кам’яну маску.
— Що ж. Це легко влаштувати.
Він ледь помітно кивнув охоронцям. Ті зробили синхронний крок уперед, дістаючи з кобур зброю з накрученими глушниками.
І саме в цей момент панорамне вікно кабінету вибухнуло всередину сотнями кришталевих уламків.
Гуркіт розбитого бронескла був схожий на вибух гранати. Величезна чорна тінь влетіла в кімнату прямо крізь осколки. Майже сорок кілограмів сталевих м’язів, натренованої люті та абсолютної відданості. Фантом.
Великий малінуа врізався в першого охоронця ще до того, як той встиг підняти пістолет. Удар був настільки потужним, що чоловік відлетів до стіни з гучним хрускотом зламаних ребер. Фантом не став рвати йому горло — він застосував жорстке захоплення, намертво притиснувши озброєну руку найманця до підлоги.
Другий охоронець інстинктивно розвернувся на шум, але не встиг натиснути на гачок. Крізь інше вікно кабінету, розбиваючи залишки рами, стрімко влетіла Луна. Менша, але блискавично швидка вівчарка мертвою хваткою вчепилася в зап’ястя бойовика, змусивши його випустити зброю від нестерпного больового шоку.
З усього маєтку раптом почулися крики, брязкіт розбитого скла і важкий, загрозливий гавкіт військових собак. Зграя прийшла за своєю господинею.
Аліна не витратила на здивування жодної дорогоцінної мілісекунди. Її тіло спрацювало на рефлексах. Вона різко розвернулася до Камінського. Генерал спробував відсахнутися, але був занадто повільним. Її лікоть з неймовірною точністю врізався йому в горло, перекриваючи дихання. Щойно він зігнувся навпіл, коліно Аліни жорстко зустрілося з його сонячним сплетінням. Завершальним ударом вона вгатила його кулаком у скроню саме в той момент, коли в двері кабінету увірвався Арес, збивши з ніг ще двох розгублених охоронців.
Генерал Камінський важко звалився на дорогий перський килим, втративши свідомість.
Аліна миттєво опустилася на коліна поруч із ним. Вона не збиралася його вбивати — смерть була б занадто легким виходом для нього. Її руки швидко обшукали його кишені. Є! Важкий, захищений смартфон генерала з криптографічним ключем. Саме тут зберігалися справжні докази: імена, схеми, координати, накази.
Засунувши телефон глибоко за виріз сукні, Аліна рвонула до дверей.
— За мною! — крикнула вона собакам.
Те, що вона побачила в коридорах елітного комплексу «Смарагдова затока», нагадувало сюрреалістичний сон. Політики, олігархи та корумповані чиновники в паніці розбігалися хто куди. Приватна охорона намагалася локалізувати загрозу, але вони виявилися абсолютно безпорадними проти ворога, до якого їх ніхто не готував. Дванадцять елітних бойових собак діяли як єдиний, бездоганно злагоджений організм. Вони не вбивали. Вони проводили точкові, хірургічні атаки на озброєних людей, вибиваючи зброю, збиваючи з ніг і миттєво відступаючи, щоб прикрити відхід Аліни. Вони створили для неї живий, рухливий коридор крізь хаос.
Аліна вибігла на вулицю, де холодне нічне повітря вдарило їй в обличчя.
З-за рогу будинку, збиваючи декоративні кущі та ламаючи паркан, на шаленій швидкості вилетів важкий броньований позашляховик матово-чорного кольору. Автомобіль різко загальмував, піднявши хмару пилу. За кермом сидів майстер-сержант Степан.
— Швидко всередину! — заревів він, відкриваючи задні двері.
Аліні не треба було повторювати двічі. Фантом і Луна першими застрибнули до салону, перелетівши через сидіння. Аліна пірнула слідом. Решта собак, почувши специфічний свист Аліни, миттєво перервали свої атаки. Вони, наче тіні, виринали з темряви і вікон маєтку, заскакуючи у відчинені двері та багажник броньовика. Останнім застрибнув Арес, його шерсть була скуйовджена, але в очах палав азарт переможця.
Щойно двері зачинилися, Степан втиснув педаль газу в підлогу. Позашляховик з ревом зірвався з місця, протаранив ковані ворота маєтку і розчинився в темряві лісової дороги, залишивши приватну охорону далеко позаду.
Аліна притулилася спиною до сидіння, намагаючись відновити дихання. Її сукня була порвана, на руках виднілися подряпини від скла, але вона стискала в руках телефон Камінського. Вона перемогла.
— Як? — нарешті видихнула вона, перекриваючи гул потужного двигуна. — Як ви мене знайшли? Я ж залишила машини на глухому хуторі…
Степан не відривав погляду від дороги, проходячи круті повороти на межі законів фізики.
— Це не я! Це Фантом! — Він кивнув у дзеркало заднього виду. — Він відчув твій маршрут. Або твій стан. Не знаю, як це пояснити! Він просто вискочив з бази, повів за собою зграю, а я ледве встиг застрибнути в машину і поїхати за ними. Він вів мене прямо до цього маєтку так упевнено, ніби у нього в голові вбудований GPS-трекер, налаштований на твоє серце.
Аліна повільно повернула голову. На сусідньому сидінні, важко дихаючи, сидів Фантом. Він поклав свою масивну голову їй на коліна і заплющив очі, задоволено зітхнувши.
Фізично це було неможливо. Жоден пес, навіть найкраще натренований, не міг відстежити людину за десятки кілометрів через місто і ліси без запаху і сліду. Але Назар завжди казав їй: коли любов і відданість стають абсолютними, вони стирають межі логіки. Собаки не просто захищали її — вони були пов’язані з нею невидимою ниткою, міцнішою за будь-який сталевий трос.
І зараз, мчатьчи крізь ніч геть від місця, де ледь не обірвалося її життя, Аліна вперше за довгий час зрозуміла, що вона більше не сама.