— Може, тепер, коли ти в теплі і безпеці, розкажеш, як опинилася в тому гнилому болоті? — обережно запитав він, ставлячи перед нею тарілку. — Хто ти і як тебе взагалі звати?
— Та я б із величезною радістю розповіла, але… в голові наче густий туман. Я нічого не пам’ятаю, — з важким зітханням відповіла гостя, обхопивши гарячу чашку змерзлими долонями.
Вона раптом подивилася на сукню, яка була на ній, і тихо запитала:
— Цей одяг… Це сукня вашої дружини?
— Так, все вірно, — коротко і глухо кинув Матвій, відводячи погляд до вікна.
Він помовчав кілька секунд, збираючись із думками, а потім тихо додав:
— Була в мене колись дружина. Оленка… Найкраща у світі. Але її вже дуже давно немає на цьому світі.
Жінка раптом завмерла, її очі розширилися, а чашка ледь не випала з рук.
— Я теж… — несподівано прошепотіла вона, дивлячись прямо на Матвія.
— Що ти маєш на увазі? — не зрозумів чоловік, напружившись.
— Я теж Олена. Мене звати Олена! — її голос затремтів від хвилювання. — Ви щойно вимовили це ім’я, і в мене в голові наче блискавка спалахнула! Я згадала його, це точно моє ім’я!
— Ну от бачиш, значить, не все ще втрачено. Скоро і все інше згадаєш, — щиро і тепло усміхнувся Матвій. — А зараз давай вечеряти, бо ти, мабуть, зголодніла як вовк.
Тієї ночі Матвій довго ворочався на своєму вузькому ліжку, і сон ніяк не йшов до нього. Він чітко чув, як за стіною, у сусідній кімнаті, постійно скрипить стара пружинна кровать. Олена теж ніяк не могла заснути, вона постійно крутилася, намагаючись знайти зручне положення. Але їй страшенно заважав нестерпний, тягучий біль у попереку. Чоловік знову похмуро звів брови, занурюючись у глибокі роздуми щодо того, як їй допомогти.
А вранці, коли виснажена і бліда Олена вийшла до нього на кухню, Матвій відразу перейшов до справи.
— Що з твоєю спиною? Болі дуже сильні? — запитав він, кивнувши на її неприродно рівну, скуту поставу.
— Дуже сильно болить, пече вогнем… — зізналася жінка, ледь стримуючи сльози. — Ноги і руки наче дерев’яні, іноді я їх зовсім не відчуваю. Я не можу навіть трохи нахилитися, а руки вгору взагалі не піднімаються.
— Ну що ж, давай подивимося, що там у тебе за біда, — рішуче кивнув чоловік.
Він підійшов до Олени, обережно взяв її за лікоть і спокійним тоном сказав:
— Ану, ходімо зі мною, голубонько.
Матвій повів її в кімнату, куди ніколи не пускав сторонніх, і частина якої була відгороджена щільною тканинною ширмою. Він відсунув завісу і вказав рукою на спеціальну, оббиту шкірою дерев’яну кушетку.
— Сідай сюди. І чекай мене, я зараз повернуся, — скомандував він.
Матвій вийшов буквально на хвилину, а коли повернувся, в його руках був дивний набір: невеликий дерев’яний молоток та спеціально витесаний, закруглений на кінці дубовий кілочок.
— А зараз не поспішай, повільно знімай сукню і лягай на живіт, — спокійним, майже лікарським тоном промовив він.
Олена з відвертим жахом і панікою дивилася на цього дивного бородатого чоловіка з дерев’яним молотком, зовсім не розуміючи, що їй робити і куди тікати. Помітивши її тваринний страх, Матвій м’яко усміхнувся.
— Та ти не бійся мене, дурненька. Я ж тобі допомогти хочу, а не покалічити. Насправді я — костоправ. Або, як зараз модно казати у ваших містах, мануальний терапевт.
— Тільки я самоучка, — продовжив він, підходячи ближче. — Дід мій був відомим на все Полісся костоправом, він мене всьому цьому ремеслу і навчив. Батько мій теж цим займався.
— Я вже стільки років людям спини рівняю, нікому ще не відмовив. До мене аж із самої столиці машинами приїжджають. Тільки от наших, сільських, я принципово не беруся лікувати, вони про це й не знають.
— Ну що ж, годі базікати. Давай лягай, Олено. Тобі все одно втрачати нічого, а я точно знаю, як правильно ці хребці на місце поставити. Тільки попереджаю відразу: доведеться трохи потерпіти.
Жінка, зрозумівши, що іншого виходу в неї немає, покірно і повільно лягла на жорстку кушетку, опустивши руки вздовж тулуба. Матвій професійним рухом поклав їй на спину згорнутий валик із чистої бавовняної тканини. Потім він намацав проблемний хребець, приставив до нього свій дубовий кілочок і різко, з ювелірною точністю вдарив по ньому дерев’яним молотком.
Від гострого, паралізуючого болю, який раптом пронизав усе її тіло, Олена не витримала і несамовито, на всю хату закричала…