Але Вікторія ще не закінчила своє коло пошани. Вона не збиралася віддавати ініціативу в цій сцені.
— З людиною, з якою я не хочу мати проблем? — Вікторія театрально, до непристойності голосно розреготалася. — Ромо, дорогенький, ти щось занадто драматизуєш. Це просто якась вулична навіжена, що випадково забрела на нашу приватну територію!
Роман Коваль, слідчий, який зазвичай не схиляв голови ні перед ким, навіть перед генералами, дивився на Олену з чимось дуже схожим на благоговіння. Він обережно, майже ритуально, зняв свої сонцезахисні окуляри.
— Пані… Я навіть уявити не міг, що ви будете сьогодні тут, — його голос став несподівано тихим і шанобливим.
— Вітаю вас, пане Коваль, — голос Олени лунав м’яко, але з виразними теплими нотками. — І прийміть мої вітання з нещодавнім підвищенням. Ви на це заслуговували.
— Дякую… тобто, дуже дякую, пані, — Роман миттєво виструнчився, ніби раптом опинився на плацу перед вищим керівництвом.
Натовп навколо відчув цю разючу зміну. Роман Коваль був відомий у певних колах столиці як людина-скеля, непохитний і жорсткий професіонал зі сталевими нервами. Він ніколи ні перед ким не лебезив. А зараз він поводився з цією незнайомкою так, ніби перед ним стояла сама богиня правосуддя.
— Романе, що з тобою коїться?! — Вікторія різко ступила вперед, відчуваючи, як ґрунт тікає з-під ніг. — Чому ти так дивно поводишся?!
Слідчий повільно перевів погляд на хазяйку маєтку.
— Пані Вікторіє, можливо, нам варто відійти і обговорити це приватно.
— Обговорити що?! Немає чого тут обговорювати! Ця жінка незаконно вдерлася на територію нашого сімейного маєтку!
— Вашого маєтку? — брови Романа Коваля повільно поповзли вгору.
— Звісно, нашого! Родина Горянських володіє цим будинком вже двадцять років!
Роман знову кинув швидкий, запитальний погляд на Олену. Її обличчя залишалося ідеально спокійним, немов висіченим із мармуру.
— Романе! — Вікторія роздратовано клацнула пальцями просто перед його обличчям, ніби кликала прислугу. — Перестань витріщатися на неї і роби свою роботу! Негайно заарештуй її за проникнення на приватну власність!
— Я не можу цього зробити.
— Що значить «не можу»?! Ти старший слідчий! У тебе є повноваження!
— Пані Горянська, просто повірте мені на слово, — Роман зробив крок ближче, намагаючись знизити тон. — Ви дуже, дуже не хочете, щоб я її заарештовував.
У натовпі прокотився гул здивування та невдоволення. Маргарита тривожно зашепотіла щось на вухо своєму чоловікові. Напруга в повітрі стала настільки густою, що її можна було б різати ножем.
— Романе Ковалю, я знаю тебе ще з тих часів, коли ти під стіл пішки ходив! — голос Вікторії зірвався на істеричний вереск. — Я товаришую з твоїм керівництвом! Негайно надягни на неї кайданки, або я просто зараз дзвоню твоєму начальнику!
Обличчя Романа миттєво закам’яніло. Жорсткі риси поліцейського повернулися на свої місця.
— Телефонуйте, пані Вікторіє. Дзвоніть йому. Подивимося, що він вам на це скаже.
— Що це взагалі має означати?! — обурилася вона.
— Це означає, що є люди, які знаходяться набагато, набагато вище вашого розуміння влади, — холодно відрізав слідчий.
Ця образа вдарила Вікторію, наче фізичний ляпас. Вона похитнулася і мимоволі зробила крок назад, хапаючись за спинку стільця.
— Як ти смієш зі мною так розмовляти?!
— А як ви смієте так розмовляти з нею?! — Роман кивнув у бік Олени, яка досі спокійно сиділа за столиком.
Каріна, що досі ховалася за спинами друзів, раптом сміливо виступила наперед, блимнувши своїми дорогими прикрасами.
— Та хто вона взагалі така?! Якась кримінальна авторитетка, яку ви раніше затримували? Чи дружина якогось мафіозі?
Роман гірко, майже приречено засміявся.
— Дівчинко… ти навіть не уявляєш міри своєї помилки.
— Тоді скажіть нам! — втрутився Геннадій, надуваючи щоки. — Що це за таємниці на рівному місці?
Роман знову звернув свій погляд на Олену. Жінка відповіла йому ледь помітним кивком. Вона дала йому зелене світло.
— Це людина, яка має більше реальної влади, ніж усі присутні на цьому весіллі разом узяті, — карбуючи кожне слово, промовив Коваль.
— Влади? — зневажливо пирхнув Геннадій. — Якої ще влади може мати ця простачка у дешевій сукні?
— Такої влади, яку ви ніколи не зможете поставити під сумнів.
Розгубленість Вікторії миттєво перетворилася на сліпу, неконтрольовану лють. Її світська маска остаточно тріснула.
— Досить говорити загадками! Якщо вона така впливова персона, то якого біса вона приперлася без запрошення на моє весілля?!
— А можливо, вона зовсім не без запрошення, — спокійно зауважив Роман.
— Звісно ж, без! Ми її не кликали!
— А ви впевнені, що маєте право вирішувати, хто тут господар? — це питання Романа змусило натовп замовкнути. Тиша стала абсолютною.
Олена знову подивилася на годинник, її рухи були повільними та розрахованими.
— Пане Коваль, можливо, нам варто залишити цих шановних людей у спокої і дати їм насолодитися святом? — м’яко запропонувала вона.
— Як накажете, пані. Будь-яке ваше рішення — закон, — знову схилив голову Роман.
Ця постійна, майже рабська шанобливість слідчого до незнайомки зводила Вікторію з розуму. Її мозок відмовлявся приймати реальність.
— Романе, що на тебе найшло?! — зашипіла вона, хапаючи його за лікоть.
— Нічого. Я просто дуже добре знаю, з ким зараз розмовляю.
— І з ким же ти розмовляєш?!
Роман Коваль обвів важким поглядом коло ворожих облич гостей. Потім подивився на наляканих офіціантів, що тулилися біля наметів. І зрештою — на розкішний триповерховий маєток, що височів позаду них, мов пам’ятник корупційним грошам дев’яностих.