— Афера була блискучою, — продовжувала Олена. — Підроблені рішення судів, хабарі в БТІ, підкуплені реєстратори. Але вони зробили одну критичну помилку: вони не змогли легально переоформити право власності в центральному реєстрі. Юридично маєток завжди належав мені.
Почувши про рейдерство та підробку документів, Роман Коваль миттєво перетворився зі спостерігача на слідчого при виконанні.
— Пані, ви хочете сказати, що родина Горянських причетна до шахрайства в особливо великих розмірах? — його голос став металевим.
Але Вікторія Горянська не збиралася здаватися так легко. Роки керування людьми та відчуття абсолютної безкарності взяли гору над панікою. Вона випростала спину, наче кобра перед кидком.
— Це чистої води вимагання! — її голос знову залунав над газоном із колишньою владністю.
Вона звернулася до притихлих гостей.
— Панове, ми з вами стали свідками геніальної афери! Ця жінка витратила роки, щоб зібрати архіви, розкопати старі папери і вигадати цю сльозливу історію про бідного батька-інженера!
— Віка має рацію! — підтакнув Геннадій, поправляючи краватку. — Якщо вона дійсно власниця, чому мовчала двадцять років? Чому прийшла саме в день весілля?
— Тому що їй потрібен максимальний розголос і шантаж! — підхопила Каріна, гидливо кривлячи губи.
Вікторія рішуче витягла свій останній айфон.
— Я дзвоню нашому сімейному адвокату. Едуард Палій з фірми «Палій, Козак і партнери» розмаже цю шахрайку по стінці за п’ять хвилин!
Вона демонстративно набрала номер.
— Едуарде? Це Вікторія Горянська. У нас надзвичайна ситуація на весіллі. Якась божевільна приперлася з фальшивими документами і заявляє, що наш маєток належить їй. Так. Чекаю негайно.
Кинувши слухавку, Вікторія переможно подивилася на Олену. Її впевненість почала передаватися натовпу. Гості знову зімкнули ряди, відчувши себе в безпеці за спиною впливових юристів.
— Подивіться на неї! — Вікторія вказала на Олену наманікюреним пальцем. — Чи схожа ця жінка на власницю маєтку за десятки мільйонів? Де твій кортеж з «Гелендвагенів»? Де твоя особиста охорона? Де твої брендові речі?
Гості почали відкрито насміхатися, розглядаючи скромну сукню Олени.
— Справді, — пирхнула Маргарита. — Люди з реальними грошима не ходять у такому ганчір’ї. Вона напевно живе в якійсь хрущовці на Троєщині і мріє про розкішне життя.
— Це банальна заздрість лузерів до успішних людей! — резюмував Геннадій під схвальний гул натовпу.
Вікторія підійшла до столика Олени майже впритул, нависаючи над нею.
— Слухай мене уважно, дівчинко. Ти обрала не ту родину для своїх ігор. У нас такі зв’язки, що тобі й не снилося. Адвокати, які тебе знищать. Судді, які грають з моїм чоловіком у теніс і вечеряють у наших ресторанах. Усі вони в нас у кишені.
Олена повільно підвелася. Її обличчя було абсолютно незворушним, але в очах спалахнув небезпечний вогонь.
— Ви кажете, що судді у вас в кишені? — її голос став глибоким, як темна вода перед штормом.
— Найкращі, яких тільки можна купити за гроші! — самовпевнено вишкірилася Вікторія.
— Це дуже цікаво, — Олена дістала зі свого портфеля ще одну, окрему теку. Вона була зроблена з чорної матової шкіри. — Бо мені завжди було цікаво, що сказали б ці кишенькові судді, якби дізналися, що ви двадцять років займаєтеся підробкою державних документів та ухиленням від сплати податків в особливо великих розмірах.
Вона повільно відкрила чорну теку. На внутрішньому боці обкладинки яскраво зблиснув золотий Тризуб — масивний державний герб, витиснений на спеціальному посвідченні.
Роман Коваль, побачивши цей герб і червону корочку, інстинктивно зробив три кроки назад, ніби від вогню. Його обличчя зблідло так, що стало майже прозорим.
— Матір Божа… — прошепотів старший слідчий. — Пані Вікторіє… закрийте рота. Просто негайно закрийте рота.
Але Вікторія була надто сп’яніла від своєї уявної перемоги.
— Що там ще? Чергова фальшивка з переходу?!
Олена Вишневецька випросталася. Її постать, здавалося, стала вищою і заповнила собою весь простір тераси. Справжня, нищівна демонстрація влади щойно розпочалася.