Я нервово розсміялася, бо спочатку подумала, що це дурний жарт. Але мати була абсолютно серйозною.
— Тобто ти це схвалюєш?! — крикнула я. — Вона покинула власних дітей, щоб два місяці розважатися з якимось “папіком” за кордоном, замість того, щоб знайти нормальну роботу і забезпечувати своїх синів!
— Не смій так говорити про сестру! — заверещала мати. — Неважливо, скільки в тебе грошей і яка в тебе квартира. Ти все одно залишишся гидким каченям на її тлі. Ти народилася непоказною, такою і помреш!
Після цих слів я ледь стрималася, щоб не схопити її за комір і не виставити за двері силоміць. Я вказала їй на вихід. Мати підвелася, але замість того, щоб піти, з усієї сили штовхнула мене. Я втратила рівновагу і полетіла прямо на скляний журнальний столик.
На ньому стояла моя улюблена дизайнерська ваза — подарунок Марка з його минулого приїзду. Я зачепила її рукою, і ваза з гуркотом розлетілася на сотні дрібних скалок.
Дивлячись на ці уламки, я відчула себе такою ж розбитою. У мене почалася справжня істерика. Я кричала і плакала, вимагаючи, щоб мати забиралася геть, інакше я викличу поліцію. Вона, нарешті злякавшись мого стану, швидко вийшла.
Коли двері зачинилися, з гостьової кімнати обережно визирнули мої племінники. Їхні очі були величезними від страху, і це розбило мені серце. Хоча я майже не знала цих хлопчиків, вони були просто невинними дітьми, яким дісталася абсолютно неадекватна мати.
Я швидко витерла сльози, замовила кур’єрською доставкою велику піцу і ввімкнула їм мультфільми, дозволивши гратися у вітальні, поки сама пішла до спальні.
Увечері я зателефонувала Марку. З моменту появи дітей на порозі ми ще не говорили. Почувши його рідний голос, я знову розридалася і розповіла йому все: про підлий шантаж сестри, про зраду матері, про свій розпач і страх втратити кар’єру.
Хоча Марк був на іншому кінці світу, він зміг мене заспокоїти. Він був єдиною людиною, яка завжди стояла на моєму боці. Вислухавши всю історію, він сказав дуже важливу річ.
— Кіро, твоя сестра чинить відразу кілька кримінальних злочинів. Це залишення дітей у небезпеці та шантаж. Тобі потрібні докази. Зателефонуй їй ще раз, виведи на розмову про роботу і запиши всі її погрози на диктофон. Тобі треба захищатися.
Від цих слів мені стало лячно, але Марк мав рацію на всі сто відсотків. Моя сестра була абсолютно безпринципною. І я вирішила діяти за його планом.
Незважаючи на те, що всередині мене вирував справжній емоційний шторм, я мусила взяти себе в руки. Я не могла дозволити, щоб мій біль відбився на цих невинних хлопчиках. Я занадто добре знала, як це — бути дитиною в домі, де на тебе дивляться як на тягар.
Я вмилася холодною водою, спустилася до вітальні і приєдналася до них. Хлопчики саме намагалися розібратися з грою на моїй приставці. Вони були шоковані, коли я сіла поруч, взяла геймпад і майстерно обійшла їх у віртуальних перегонах.
Ми сміялися, влаштовували жартівливі турніри і замовляли ще їжі. Я помітила, що вони зовсім не схожі на свою матір. Денис і Максим були неймовірно ввічливими, постійно казали “дякую” і “будь ласка”, акуратно складали за собою речі.
Але ближче до вечора моє серце знову стиснулося від болю. Я звернула увагу на їхні шкарпетки — вони були потерті і в дірках. Одяг на старшому, Денисі, був явно замалим, рукави кофти ледь діставали до кісточок.
Я зазирнула в ті дешеві сумки, які вони принесли з собою. Усередині лежав жалюгідний набір запраних, старих футболок і штанців, які годилися хіба що на ганчірки. Ангеліна завжди економила на дітях, витрачаючи всі гроші на свої “б’юті-процедури”.