На територію шахти миттєво опустилася дзвінка, майже хвороблива тиша, яку порушувало лише важке дихання двох офіцеров та легке потріскування охопленого вогнем автомобільного колеса. Надія зробила фінальне коло периметром, тримаючи автомат на рівні очей і перевіряючи кожне укриття. Руху більше не було — навколо лежали лише розкидані гільзи, уламки бетону та нерухомі тіла тих, хто ще годину тому вважав себе господарями цієї території.
— Чисто, — тихо, але чітко вимовила вона, опускаючи ствол зброї.
Полковник Кірієнко повільно опустив свій трофейний автомат, уважно дивлячись на дівчину. У його погляді змішалися глибока батьківська вдячність, німий подив від побаченого та той особливий вираз суворої докори, який досвідчені командири приберігають для підлеглих, що пішли на смертельне порушення статуту ради доброї справи.
— Капітане Кравченко, ти щойно самотужкою провела штурм укріпленого об’єкта, який утримував цілий загін професійних диверсантів, — повільно вимовив полковник, наче сам досі не вірив власним словам.
— Так, пане полковнику.
— Без жодного наказу, без підкріплення, без будь-якої вогневої підтримки штабу?
— Так, пане полковнику.
— Знаєш, Надіє… За всі мої тридцять років служби це або найхоробріший, або найдурніший вчинок, який я коли-небудь бачив у своєму житті.
— Думаю, усього потроху, Старий, — уперше за ранок втомлено посміхнулася вона, відчуваючи, як напруга останніх годин починає потроху відпускати тіло.
Полковник видав короткий, хрипкий смішок — це був сміх людини, яка дивом вирвалася з лап смерті, коли всі карти були проти неї.
— Гаразд, давай забиратися звідси, поки вони не надіслали резервну групу, — скомандував він.
Вони швидко заскочили в один із вцілілих ворожих позашляховиків, закинули на заднє сидіння кілька трофейних магазинів зі зброєю і вискочили за ворота шахти якраз у ту мить, коли перші золотаві промені сонця повністю відірвалися від горизонту донбаського степу.
Надія міцно стискала кермо, везучи машину розбитими дорогами, поки полковник Кірієнко налаштовував знайдену в кабіні рацію на закриту частоту наших сил, передаючи координати їхнього руху та викликаючи екстрену евакуацію. Точка зустрічі була призначена за десять кілометрів на південь — на безпечному перехресті, де їх вже могли прикрити наші засоби протиповітряної оборони.
Через п’ятнадцять хвилин шаленої гонки бездоріжжям, коли позаду так і не з’явилося жодних слідів погоні, у чистому небі над ними з’явилася пара гвинтокрилів Мі-24. Наші «Крокодили» зробили красиве захисне коло над машиною, надійно прикриваючи її своїми важкими крилами. За мить поруч із ними, піднімаючи шалені вихори сірого степового пилу, на землю важко завалився транспортний Мі-8.
Щойно вони переступили поріг десантного відсіку вертольота і за ними з гуркотом зачинилася задня апарель, Надія відчула, як її наздогнала колосальна, свинцева втома. Енергетичний коктейль з адреналіну остаточно вивітрився, залишивши лише легке тремтіння в колінах та дике бажання просто заплющити очі.
Вона зробила те, що штабні аналітики вважали абсолютно неможливим. Сама. Без паперів, без довгих нарад та погоджень. Просто тому, що іноді людська вірність та рішучість важать набагато більше, ніж сотні сторінок офіційних статутів.