Наступного ранку Сергій почав діяти на випередження, запускаючи великі юридичні важелі. Його перша зустріч відбулася в кав’ярні на нейтральній території з полковником Департаменту стратегічних розслідувань, Мельником. Офіцер ДСР уважно вислухав історію капітана розвідки, переглянув на захищеному планшеті нічні кадри зі складу й важко зітхнув.
— Ситуація по Воронову у нас в розробці вже понад рік, Сергію, — чесно зізнався полковник Мельник, крутячи в руках склянку з кавою. — Але твій корумпований начальник поліції Шаповал постійно зливав їм інформацію про наші перевірки через свої зв’язки. Твої нічні матеріали — це просто золото. Тут чітко видно обличчя Борзого й маркування нелегальних вантажів. Нам потрібно ще трохи часу, щоб узгодити операцію з обласною прокуратурою.
— Часу немає, полковнику, — жорстко відповів Сергій. — Вони залякують мою родину й намагатимуться тиснути. Я зроблю так, що вони самі побіжать під ваші камери. Я виступлю в ролі живця.
Другим кроком став візит до Марини Бойко — відомої журналістки-розслідувачки одного з незалежних антикорупційних порталів столиці. Марина вже кілька років вела власне розслідування тіньових схем на Київщині, але постійно натикалася на глуху стіну залякування свідків. Коли Сергій виклав перед нею флешку з повним цифровим архівом нічної зйомки, її очі загорілися професійним азартом.
— Пане Коваль, якщо я опублікую це з детальним описом родинних зв’язків начальника поліції Шаповала та мафіозі Воронова, у міністерстві підніметься такий шторм, що справу не вдасться зам’яти жодному куму, — впевнено заявила журналістка. — Скільки у мене є часу на підготовку матеріалу?
— Публікуйте сьогодні о дев’ятнадцятій, — відповів Сергій. — А о двадцятій я призначу зустріч самому Воронову в їхньому заміському ресторанному комплексі «Панський Маєток».
Увечері Сергій сидів за столиком у сімейному закладі в центрі Обухова разом із маленьким Тьомою. Це був прорахований тактичний хід: відкрите, людне місце, де капітан відверто демонстрував бандитам, що він нікого не боїться й не збирається ховатися з міста. Артемчик захоплено розказував татові про свої шкільні успіхи, коли двері ресторану з шумом відчинилися й у залу зайшел Дмитро Барабаш разом із двома агресивними молодиками спортивної статури.
Помітивши Сергія, Дімон криво посміхнувся й упевненою ходою попрямував прямо до їхнього столика. Його руки були засунуті в кишені куртки, а погляд випромінював відверту зневагу. Сергій спокійно відсунув тарілку й закрив сина своєю широкою спиною.
— Ну привіт, герою окопний, — голосно, на всю залу процідив Дімон, нахиляючись над столом. — Гліб переказав, що ти занадто затримався в нашому місті. Думав, якщо вдягнув форму, то тобі все можна? Ти в нашому світі, хлопець, і тут правила встановлюємо ми.
— Твій світ, бовдуре, закінчується прямо за дверима цього закладу, — тихо й дуже чітко вимовив Крига. — Передай своєму дядьку Ворону, що я чекаю на нього о двадцятій годині в «Панському Маєтку». Нехай приходить сам, якщо має сміливість розмовляти з чоловіками, а не з заляканими жінками.
Спортивні молодики за спиною Дімона смикнулися, їхні руки потягнулися під куртки, але в цей момент з кухні вийшов літній власник закладу з мобільним телефоном у руках, на екрані якого вже йшов запис відео. Бандити перезирнулися, Дімон злісно сплюнув на підлогу й просичав:
— Тобі кінець, вояко. Сьогодні ти дізнаєшся, як зникають герої.
Після того, як кримінальники залишили ресторан, Сергій оперативно відвіз сина назад до готелю під надійну охорону Богдана та Федора. Його план працював бездоганно. Бандити перебували в стані паніки й люті, а розлючений ворог завжди припускається фатальних помилок. Залишалося зробити останній, найважливіший крок у цьому протистоянні.