Валентина Іванівна тим часом повільно дістала з фірмової шкіряної сумочки паперову хустинку, різким рухом промокнула очі і раптом повернулася до дівчини. Від її нещодавньої материнської розчуленості та сліз не залишилося й найменшого сліду. Обличчя жінки в одну мить перетворилося на холодну, безжальну гранітну маску.
— Чого завмерла тут? — її голос пролунав гранично жорстко, з крижаними металевими нотками владної номенклатурної начальниці. — Виставу для публіки закінчено. Забирайся звідси геть. І раз і назавжди викинь зі своєї дурної голови ці наївні ілюзії щодо нашої родини.
Катерина здригнулася всім тілом, немов від несподіваного, хльосткого ляпаса по обличчю.
— Мій Максим — чоловік зовсім іншого польоту, він не для тебе вирощувався, — карбуючи кожне слово, продовжувала чиновниця, дивлячись на збентежену дівчину презирливо, згори вниз. — Будуй своє жалюгідне існування подалі від мого сина.
— Валентино Іванівно, та за що ж ви мене так сильно ненавидите? — тихо, але з глибоким почуттям внутрішньої dignity запитала дівчина, дивлячись прямо в холодні очі жінки. — Ми ж щиро кохаємо одне одного, ще зі школи. Я дала йому святе слово, що обов’язково дочекаюся, і Максим мені безмежно довіряє.
— Дочекається вона, ти подивися на неї! Яка безпросвітна, дитяча дурня! — обличчя жінки спотворила гримаса глибокої відрази. — Ти така ж безперспективна та вбога простачка, як і твоя невдаха матір-кравчиня. Знайди собі якогось кавалера свого рівня, з сусідньої обшарпаної хрущовки, і назавжди забудь дорогу до нашого дому!
Жінка глибоко набрала в груди повітря, готуючись виплеснути нову порцію дошкульних образ, але в ситуацію рішуче втрутився Аркадій Львович. Він твердо взяв розлючену дружину під лікоть і наполегливо потягнув геть від перону, спрямовуючи її у бік виходу з вокзального комплексу.
— Аркадію, ну ти бачив це нечуване нахабство і цинізм? — голосно шипіла вона дорогою до елітної парковки, де стояли дорогі авто. — Ця голодранка з Пересипу спить і бачить у своїх рожевих снах, як би за допомогою хитрощів прописатися в нашій просторій трикімнатній квартирі в центрі!
— Валентино, заспокойся, будь ласка, тобі ж шкідливий такий сильний стрес, — примирливо і тихо бурмотів чоловік, паралельно знімаючи з сигналізації дорогий німецький позашляховик. — Ну що ти поробиш? Дівчина справді вродлива, скромна, вихована, от наш Максим і втратив голову від першого кохання.
— Усі ви, чоловіки, абсолютно однакові та сліпі! — гнівно гримнула жінки, важко сідаючи на розкішне шкіряне сидіння автомобіля. — Думаєте в таких справах лише своїми гормонами! А я — мати, і я зобов’язана дбати про його майбутню кар’єру, зв’язки та високий соціальний статус!
Катя, яка так і залишилася стояти на самоті посеред галасливого вокзального натовпу, миволі почула останні фрази цієї отруйної розмови. У грудях нестерпно пекло від гіркої, незаслуженої несправедливості. Вона завжди поводилася гранично гідно, блискуче навчалася, поважала старших і нічим у своєму житті не заслужила такої відвертої станової ненависті.
З Максимом вони просиділи за однією старою партою не один рік, але справжні, дорослі почуття спалахнули між ними лише в старших класах. Вони могли годинами блукати тихими міськими вулицями, пили гарячу каву з паперових стаканчиків неподалік галасливого Привозу, спускалися до розкішного Приморського бульвару і просто насолоджувалися кожною секундою присутності одне одного.
Тот найперший, неймовірно обережний поцілунок під крислатим платаном неподалік знаменитих Потьомкінських сходів назавжди закарбувався в її дівочій пам’яті. Того незабутнього вечора Максим від надлишку емоцій підхопив її на руки і закружляв. Катя заливалася щирим, дзвінким сміхом і відчувала себе найщасливішою дівчиною у всьому величезному південному мегаполісі.
Проте за цією світлою ідилією завжди пильно стежила пара холодних, оцінюючих очей. Валентина Іванівна часто стояла за панорамним вікном своєї розкішної квартири, похмуро спостерігаючи, як син ніжно прощається з Катериною біля під’їзду.
Жінка з прихованим жахом усвідомлювала, що її єдиний хлопчик більше не належить їй повністю. Вона все життя тяжко працювала, вигризаючи зубами високу посаду в департаменту, щоб забезпечити синові ідеальний життєвий старт.
У її амбітних планах місця для доньки звичайної швачки пані Ольги точно не передбачалося. Валентина Іванівна вже давно пригледіла синові, на її думку, бездоганну партію — Крістіну, розпещену доньку власника великого будівельного концерну «Південь-Трейд-Буд». Цей прагматичний шлюб мав стати для їхньої родини надійним золотим квитком у вищі ешелони місцевого бомонду та відкрити двері до великих грошей.
— Таких наївних дівчат, як ця твоя Катя, у тебе в житті буде ще цілий вагон і маленький візок! — часто повчала вона сина під час сімейних вечерь. — Чоловік твого рівня має думати про успіх, капітал та зв’язки, а не тягнути на собі бідну жебрачку без копійки за душею!
Але Максим виявився напрочуд непохитним та впертим у своїх переконаннях. У день випускного вечора, коли вчорашні школярі гучно святкували закінчення навчання в пафосному заміському пляжному клубі «Гранд-Марин-Палас», він з Катериною просто втік від галасливого натовпу.
Вони сиділи вдвох на теплому нічному піску безлюдного пляжу Ланжерону, трималися за руки, слухали шепіт хвиль і будували плани на майбутнє, твердо вирішивши, що обов’язково поберуться.
Материнським грандіозним планам щодо його навчання у престижному університеті також не судилося здійснитися. Юнак раптово і безапеляційно заявив, що підписує контракт із Десантно-штурмовими військами. Валентина Іванівна була в абсолютному шоці від такої новини.