Вони мовчки відійшли подалі від галасливого перону і через кілька хвилин знайшли вільну стару дерев’яну лавку в тихому, засипаному жовтим листям сквері неподалік вокзалу. Обом було неймовірно важко підібрати правильні слова після стількох років розлуки. Нарешті Максим, нервово хруснувши суглобами пальців, першим наважився розірвати цю важку, наелектризовану тишу між ними.
— Валентина Іванівна розповіла мені про твою вагітність, — почав він глухим, низьким голосом, уважно розглядаючи носаки своїх армійських черевиків. — Сказала, що особисто бачила тебе на Пересипу вже з великим животом. Але найгірше не це… Вона в деталях розповіла про Кирила. Про те, що ви були разом у ліжку одразу після мого від’їзду до навчальної частини. Він нібито сам приносив їй ваші спільні фотографії. Чому ти тоді сама не спробувала пояснити мені, що відбулося насправді? Могла б написати листа, знайти спосіб! Я ж місця собі не знаходив від невідомості!
Катерина у відповідь лише гірко, з глибоким внутрішнім надривом усміхнулася. У цій вимученій посмішці було стільки вистражданого людського болю, що хлопцеві стало не по собі.
— Твоя мати багато чого тобі тоді наговорила… І ти їй одразу, без жодних сумнівів повірив? Без найменшої спроби розібратися вирішив, що я могла так дешево і підло тебе проміняти після нашої спільної нічної зустрічі на Ланжероні? — тихо, майже нечутно запитала вона. В її голосі не було ані краплі злості чи докору, лише безмежна, глибока океанська втома людини, що повністю змирилася зі своєю долею.
— А як я міг не повірити в це, Катю?! — палко заперечив Максим, різко повернувшись до неї усім тілом. — Ти ж просто раптово розчинилася в повітрі, заблокувала зв’язок! І ось зараз я бачу тебе, і в тебе дійсно є маленька дитина… — він кивнув на хлопчика, який спокійно розглядав великі ґудзики на її старому плащі.
— Дитина, звісно, є, вона реальна, — ледь чутно прошепотіла дівчина, ніжно погладжуючи малюка по м’якому світлому волоссю. — Але ти досі не знаєш і десятої частки тієї страшної правди, Максе. Я розкажу тобі все, як було. А ти вже сам після цього вирішуй, кому вірити — мені чи своїй впливовій матері.
І вона, глибоко зітхнувши, почала свою важку, мов гранітна брила, сповідь.
Чотири роки тому, невдовзі після того, як потяг забрав Максима до військової частини, Катя успішно склала надзвичайно складні вступні іспити до Одеського медичного фахового коледжу. Це був пекельний період у її житті: дівчина буквально розривалася між навчанням, тестами та важкими нічними підробітками, щоб хоч якось допомогти своїй хворій матері, пані Ользі. Того знаменного дня, вийшовши з приміщення приймальної комісії після трьох діб без нормального сну, вона була абсолютно виснажена, але неймовірно щаслива. Прямо біля виходу в коледж вона випадково натрапила на Кирила.
Він поводився напрочуд привітно, щиро привітав її зі вступом і впевнено заявив, що має для неї якийсь дуже важливий пакунок від Максима з армії. Кирило наголосив, що друг просив передати цю річ особисто в руки і без зайвих очей.
Він люб’язно запропонував підвезти втомлену дівчину додому на своєму авто і дорогою буквально на п’ять хвилин заскочити до його квартири, аби забрати цю саму посилку. Катерина, яка ледь трималася на ногах від хронічної перевтоми і щиро зраділа бодай якійсь звісточці від коханого хлопця, нічого поганого не підозрюючи, погодилася.
Уже в помешканні Кирило запропонував їй присісти на диван і випити чашку гарячого трав’яного чаю з медом, щоб трохи зігрітися з дороги. Знесилена дівчина з вдячністю зробила кілька великих ковтків запашного напою.
Але вона навіть уявити не могла, що колишній шкільний приятель нишком додав у її чашку потужні заспокійливі краплі сильної дії. Шалений стрес останніх тижнів, хронічне недосипання та миттєва дія препарату зіграли з нею злий жарт. Дика втома навалилася на неї важкою бетонною плитою, і дівчина просто провалилася в глибокий, безпробудний сон прямо на дивані.
Прокинулася вона вже пізно ввечері від сильного головного болю. Одяг був на ній, вона почувалася фізично нормально, хоч і трохи мляво від дії снодійного. Проте Кирило сидів поруч у кріслі з мерзенною, самовдоволеною посмішкою цинічного хижака.
Він без жодного сорому заявив, що поки вона так міцно спала, він роздягнувся до пояса, ліг поруч на диван і наробив на свій телефон цілу серію постановочних, компрометуючих фотографій, де вони нібито відпочивають разом після бурхливої ночі.
Катерина була в абсолютному жаху від почутого. Вона залилася сльозами від сорому, раптового безсилля та невимовної огиди до цієї істоти. Кирило ж, нахабно гортаючи брудні знімки на екрані свого смартфона, жорстко і цинічно поставив їй ультиматум: або вона назавжди зникає з життя Максима, повністю блокує його номер у всіх месенджерах, або ці фотографії завтра ж побачить сам Максим, її хвора матір та весь їхній спільний випускний клас.
Коли дівчина, тремтячи від шоку, спробувала заявити, що негайно піде з цим до поліції, мерзотник лише презирливо розреготався їй в обличчя. Він нахабно нагадав, що його рідний дядько працює на керівній посаді в регіональному Центральному управлінні правопорядку, тому будь-які її заяви зникнуть у той же день без жодних наслідків.
Катя провела кілька безсонних ночей у страшних риданнях та безвиході. А вже за кілька тижнів вона з жахом та водночас із трепетом дізналася, що вагітна від Максима після їхньої єдиної ночі на Ланжероні.
Вона твердо вирішила не наражати свою ще ненароджену дитину на публічну ганьбу, брудні плітки та цькування з боку всесильної родини чиновниці. Дівчина планувала мовчки дочекатися коханого у його першу офіційну відпустку, щоб розповісти йому всю правду особисто віч-на-віч. Проте доля підготувала для неї ще один, фатальний і руйнівний удар.
На сьомому місяці її важкої вагітності в їхньому старенькому двоповерховому будинку на Пересипу через коротке замикання зношеної електропроводки спалахнула страшна пожежа. Катя з матір’ю в останній момент, задихаючись від густого диму, ледь встигли вискочити на вулицю.
Вони в один момент втратили абсолютно все майно — дах над головою, одяг, усі заощадження та документи. Дізнавшись про цю жахливу сімейну трагедію, Валентина Іванівна негайно з’явилася на згарищі. Вона з удаваною турботою та лицемірним співчуттям запропонувала бідній родині свою термінову «допомогу».
Чиновниця швидко організувала їхній терміновий переїзд до старенької, напівзакинутої хатини її далекої покійної тітки в глухе, напівпорожнє селище неподалік Тилігульського лиману на Миколаївщині.
Фактично, цинічно скориставшись їхнім абсолютно безпорадним, шоковим станом, жінка просто жорстоко вигнала вагітну дівчину з Одеси. Вона зробила все, щоб Катя більше ніколи не траплялася на очі її синові та не псувала її ідеальну картину світу.
Саме там, у холодній, сирій сільській хатині, невдовзі й народився малюк. Катя назвала його на честь коханого — Максимом. Але чорні біди в її житті на цьому не закінчувалися: невдовзі старенька тітка раптово померла, а пані Ольга, не витримавши таких страшних життєвих потрясінь, злягла з важким інсультом.
Катерина залишилася сам на сам із тотальною бідністю посеред чужого села. Вона не мала жодної фізичної змоги працювати з немовлям та повністю паралізованою матір’ю на руках. На той момент, коли Максим випадково побачив її на вокзалі Роздільної, у неї дійсно не залишилося в кишені ні копійки навіть на найдешевші ліки для мами. Зламавши власну гордість через коліно задля порятунку сина, вона зважилася на найстрашніший крок — просити милостиню.