Сім важких чорних позашляховиків замерли перед нашими ініційованими барикадами. Двигуни гуділи в унісон — низька, давляча вібрація, від якої, здавалося, дрібно тремтіла земля під ногами. Вони робили це навмисно. Хотіли, щоб ми відчули себе загнаними в кут комахами перед наближенням безжального катка, щоб нерви у простих мужиків здали ще до першого пострілу.
Я стояв у густій тіні головного ангара, відчуваючи, як холодний піт повільно стікає по спині між лопатками. Я занадто добре знав це специфічне відчуття, коли слова остаточно закінчуються і залишається лише чистий, гострий інстинкт виживання.
Двері машин почали відчинятися одна за одною. Глухі металеві хлопки розносилися над затихлою лісопилкою, наче удари могильних молотів. Із позашляховиків неквапливо виходили люди — Олексій нарахував близько тридцяти чоловік. Міцні, самовпевнені «тітушки» Крука, які звикли ламати людські долі й не знати відсічі. Вони рухалися не ховаючись, розтягуючись щільною цепою вздовж усього нашого периметра. В їхніх руках тьмяно блищав метал: важка арматура, бейсбольні біти, помпові рушниці та кілька короткоствольних автоматів. Крук не поскупився — він відправив сюди повноцінний каральний загін із єдиним завданням: повне знищення об’єкта.
З центрального джипа вийшов високий, грузний чоловік у довгому шкіряному плащі. Олексій упізнав його миттєво, навіть у напівтемряві. Шаман. Права рука Крука, його головний безжальний виконавець. Людина, яка відповідала за найбрудніші силові операції угруповання і славилася тим, що ніколи не залишала після себе живих свідків.
Шаман зробив кілька впевнених кроків уперед, зупинившись прямо в перехресті сліпучих променів автомобільних фар. У його лівиці з’явився гучномовець. Електронний, спотворений мембраною голос розірвав тишу лісу:
— Олексію! Я знаю, що ти ховаєшся там, як щур в норі! Слухай сюди уважно! Ми поважаємо впертих мужиків, але щиро ліквідуємо ідіотів. Твій час офіційно вичерпано. Проте Крук сьогодні у хорошому гуморі. Нам не потрібна твоя кров. Нам потрібна кульгава баришня, яка ховається за твоєю спиною, і документи на цю землю. Відкрий ворота, віддай дівчину, забирай своїх наляканих работяг і йдіть геть на всі чотири боки. Даю слово — вас ніхто не чіпатиме. Якщо ні — ми спалимо вас живцем разом із цими дошками. У вас рівно одна хвилина!
Олексій не відповів. На фронті він чітко засвоїв: вступати в переговори з катом — це демонструвати власну слабкість. Замість цього він повільно підніс до обличчя радіостанцію і двічі коротко натиснув на кнопку передачі. Умовний бойовий сигнал.
У ту ж секунду бригадир Михалич, який заліг на даху сушильного цеху, різко смикнув масивний важіль рубильника.
Потужні промислові прожектори, які мужики заздалегідь зняли зі стін і переставили, направивши прямо на лінію в’їзду, спалахнули сліпучим, білим світлом. Світловий удар був такої сили, що нападники миттєво закрили обличчя руками, з криками відвертаючись і панічно задкуючи назад. Їхня перевага в нічній оптиці та видимості випарувалася за долю секунди. Тепер вони стояли на яскраво освітленій сцені, як ідеальні мішені в тирі, тоді як ми залишалися в абсолютній, непроглядній темряві.
Ця розгубленість тривала лише кілька секунд. Але на війні секунди вирішують усе.
Шаман дико взревів, відкидаючи гучномовець у багнюку, і скажено махнув рукою. Нічне повітря розірвалося від грохоту — бандити відкрили шквальний вогонь по фурі MAN, що перекривала в’їзд, та по фасаду залізобетонного ангара. Кулі зі свистом рикошетили від товстої сталі, впивалися в сухе дерево, вибиваючи хмари гострої тріски. Ми намертво вжалися в укриття. Бетонна підлога под ногами тремтіла від шаленої щільності вогню. Вони намагалися подавити нас психологічно, змусити заритися в тирсу й молитися про пощаду.
Проте інструктори Вікторії були професіоналами вищого ґатунку. Вони не стали палити навмання в білий світ. Бійці в камуфляжі, зайнявши позиції за нижніми рядами штабелів, відкрили чіткий, прицільний вогонь із помпових рушниць Remington. Ббили виключно по нижньому рівню, по ногах.
Разом із гучними пострілами над подвір’ям пронеслися перші дикі крики болю. Кілька нападників важко повалилися в gрязюку, судорожно хапаючись за прострелені коліна та гомілки. Строй бандитів миттєво дрогнув. Вони зрозуміли: легкої прогулянки та безкарного погрому не буде. Тут їх чекали не налякані селяни, а організована, холоднокровна оборона.
Шаман швидко оцінив ситуацію. В лоб важку фуру було не взяти. Він різко розділив свій загін: близько десятка бойовиків кинулися в обхід, намагаючись прорватися через східний сектор, де лісове огородження було найслабшим. Там розташовувався відкритий склад готової продукції — величезні, у два людські зрости штабелі важких свіжоспилених колод, стягнутих товстими сталевими тросами.
Олексій чекав саме на цей маневр. Це була наша перша інженерна ловушка.
Він швидко, мов тінь, перемістився вглиб периметра, ковзаючи між металевими станинами верстатів. У навушнику рації роздався спокійний, зосереджений голос Вікторії — вона перебувала біля моніторів безпеки, які її хлопці встигли оперативно розгорнути в закритій кабіні:
— Олексію, десять чоловік обходять зі сходу. Вже підійшли до крайніх колод, рухаються дуже щільною групою.
— Прийняв, — коротко кинув він у мікрофон.
Олексій підібрався до механізму аварійного скиду. Це був важкий сталевий важіль, який утримував колосальне натягнення троса на верхніх рядах колод. Мужики вдень ретельно підпиляли дерев’яні стопорні клини. Ветеран затамував подих, уважно вслухаючись у нічну темряву. Почувся хрускіт підмерзлої глини, важке дихання та приглушена лайка бандитів. Вони впевнено йшли по вузькому штучному коридору між двома високими дерев’яними стінами, вважаючи, що заходять нам у тил, і навіть не підозрюючи, що йдуть прямо в пащу смерті.
Коли їхні кроки порівнялися з його позицією, Олексій усім своїм вагою навалився на важіль. Метал натужно застогнав, звільняючи колосальну енергію тиску. Пролунав різкий, оглушливий щиглику лопнувшего сталевого троса. А потім уся територія лісопилки здригнулася.
Десятки масивних, соснових колод, кожна вагою під кілька сотень кілограмів, лавиною обрушилися з чотириметрової висоти. Страшний гуркіт падаючого дерева повністю заgлушив вистріли на головному в’їзді. Це була тупа, неодолима сила гравітації. Колоди котилися на шаленій швидкості, буквально зминаючи та перемалюючи все на своєму шляху. Панічні крики жаху вмить потонули в цьому гуркоті та глухих ударах важкої деревини об промерзлу землю.
Олексій навіть не дивився туди — йому не потрібен був візуальний результат. Східний фланг був повністю ліквідований як бойова одиниця. Ті двоє, хто дивом вижив в обхідній групі, з дикими воплями кинулися назад до машин. Вони усвідомили: сама земля цієї лісопилки ополчилася проти них. Це була не просто перестрілка — це була промислова м’ясорубка.
У рації знову зашипів голос Вікторії, але цього разу в ньому відчувалася гостра тривога:
— Східний фланг відступив, але у нас критична ситуація на головному в’їзді! Вони дістали зажигальні суміші!
Олексій стрімко рвонув назад до ангара. Ситуація змінювалася щомиті, і перевага почала вислизати з наших рук. Шаман зрозумів, що тактично нас не зламати, і повернувся до первісного, звірячого плану — випалити нас дотла. У світлі прожекторів Олексій побачив, як у повітрі мелькнули скляні пляшки з палаючими гнітами. Вони з брязкотом розбивалися об борт фури та дерев’яну обшивку ангара. Жадібне полум’я миттєво охопило суху деревину, gустий чорний дим хлинув усередину приміщення, виїдаючи очі та заважаючи дихати. Вогонь створював щільну завісу, під прикриттям якої бойовики Крука, натягнувши коміри на обличчя, почали масовано просуватися вперед, використовуючи іскорежені ворота як щит.
Треба було негайно збити їхній наступальний напір. Олексій підбіг до головного розподільчого щита підприємства. Його руки лягли на масивні чорні кнопки запуску важкого промислового обладнання.
На кожній лісопилці є звуки, до яких звикаєш роками, але для людини зі сторони вони звучать як голос самого пекла. Олексій із силою натиснув кнопку запуска головної циркулярної пили і одночасно врубив витяжну вентиляцію на реверс.
В надрах ангара прокинувся справжній залізний монстр. Величезний електродвигун потужно взревів, миттєво набираючи оберти. Півтораметровий стальний диск із твердосплавними зубами розкручувався за долі секунди, видаючи пронизливий, ультразвуковий вібруючий визг, від якого закладало вуха і буквально тряслися внутрішні органи. Цей визг розрізав нічне повітря, перекриваючи і тріск пожежі, і вистріли автоматів.
Вслід за цим потужні вентилятори витяжки почали дути у зворотний бік, піднімаючи з підлоги тонни дрібної сухої тирси й видуваючи їх через великі дифузори прямо на наступаючих бандитів. Густа, непроглядна хмара тирси, змішана з едким димом, ударила штурмуючим прямо в обличчя, миттєво засліплюючи їх, забиваючи очі, глотки та дихальні шляхи. А страшний визг пили, посилений акустикою бетонного ангара, створював повну ілюзію того, що з темряви на них насувається гігантська автоматична м’ясорубка.
Цей психологічний та фізичний удар спрацював бездоганно. Напад захлинувся. Бойовики кашляли, сліпо протирали очі й панічно відступали від палаючої фури.
Проте Шаман був справжнім фанатиком і звіром. Щоб зупинити паніку та втечу своїх людей, він просто на місці, не вагаючись, вистрілив у ногу першому ж бойовику, який спробував побігти назад до джипів. Ця дика жорстокість вожака подіяла на зграю. Кілька найбільш відморожених бандитів, заплющивши очі й прикриваючись куртками, прорвалися крізь хмару тирси й проникли на внутрішню територію лісопилки через вузьку щілину між палаючим бортом фури та парканом.
Вони опинилися всередині нашого периметра. Почався жорстокий ближній бій.
Олексій вихопив із-за пояса важкий сталевий розводний ключ і першим ступив у gусту тінь між верстатами. Наші мужики, озброєні ломами, сокирами та ланцюгами, без страху вступили в схватку. Михалич, наче поранений ведмідь, із gлухим риком обрушив важкий залізобетонний лом на плече першого лісового рекетира — пролунав сухий хруст кістки, і бандит важко осів на коліна, випустивши з рук обріз. Наші мужики дралися не за абстрактні гроші — вони билися за своє життя, за свої сім’ї та право чесно працювати на своїй рідній землі.
З димової завіси прямо на Олексія вискочили двоє бойовиків. Один тримав довгий мисливський ніж, інший стискав у руках важкий шматок арматури. Через пил вони помітили ветерана лише в останню секунду.
Олексій миттєво зробив крок назустріч першому — тому, що був з ножем. Коротким, вивіреним скручуванням корпусу він легко увійшов під лінію удару, одночасно перехоплюючи руку нападника. Його ліва долоня залізною хваткою зафіксувала зап’ястя бандита, а права рука, в якій був зажатий важкий розводний ключ, завдала короткого, нищівного удару по передпліччю. Нападник дико взвив від болю, його пальці безпорадно розжалися, і ніж із брязкотом упав на підлогу. Олексій потужним пинком в груди відкинув його назад, відправляючи в глибокий нокаут.
Другий бандит із арматурою вже замахувався для удару в голову. Олексій різко нирнув під його руку, миттєво скорочуючи бойову дистанцію. Жорсткий, прямий удар основою долоні знизу вгору прийшовся точно в підбородок нападника. Голова бойовика різко запрокинулася назад, шийні хребці загрозливо клацнули. Він миттєво втратив орієнтацію в просторі, його ноги підкосилися, і він важко рухнув на бетонну підлогу без свідомості.
Олексій важко дихав, гаряче повітря обпікало горло. Навколо вирував справжній бойовий хаос: постріли, крики, лютий визг циркулярної пили, тріск палаючого дерева. Охорона Вікторії працювала максимально професійно, крок за кроком відтісняючи залишки прорваних бандитів назад до лінії воріт. Ми впевнено перемагали в цьому раунді, перемалюючи ворожий загін і використовуючи кожен сантиметр нашої території як зброю.
Ветеран кинув швидкий погляд у бік скляної кабіни штабу. Крізь запилене вікно чітко виділявся силует Вікторії. Вона стояла біля вікна на повний зріст, впевнено спираючись на свою трость. Вона не ховалася під столом, не плакала й не панікувала. Вона спокійно контролювала хід бою, координуючи своїх людей через портативну рацію.
Раптом радіостанція на плечі Олексія хрипко зашипіла, і gлибокий голос Вікторії вперше за всю цю страшну ніч помітно здригнувся від напруги:
— Олексію, увага! Мій спостерігач на в’їзді передає: до воріт на шаленій швидкості наближається щось дуже важке! Вони йдуть на прямий таран!
Ветеран замер, миттєво прислухаючись. Крізь визг циркулярного диска та звуки перестрілки почав чітко пробиватися новий, страшний звук. Це не був гул чергового позашляховика. Це був низький, утробний, залізобетонний рев важкого дизельного двигуна. Земля під ногами Олексія завібрирувала так сильно, що дрібні gвинти та тирса застрибали по бетону верстатів.
Шаман зрозумів, що звичайна піхота повністю зламала зуби об нашу інженерну оборону. І Крук вирішив кинути в бій свій головний, смертоносний козир, який зазвичай приберігав для повного знищення об’єктів.
З нічної темряви лісу, зминаючи залишки металевих воріт як звичайний тонкий папір, на подвір’я лісопилки на шаленій швидкості вирвався справжній сталевий монстр. Це був важкий гусеничний трелювальний трактор, повністю перероблений у кустарних умовах під броньований штурмовий таран. Його кабіна була наглухо заварена товстими листами корабельної сталі, замість лобового скла залишалася лише вузька, захищена гратами смотрова щілина, а попереду був опущений масивний сталевий бульдозерний відвал.
Ця залізна махина була абсолютно неуязвима для будь-якої стрілецької зброї наших мисливських рушниць. Вона не боялася ні вогню, ні падаючих колод. Вона була створена виключно для одного — безжально давити, крушити та рівняти з землею все, що встане на її шляху.
Броньований трактор потужно взревів, випустивши з вихлопної труби густу хмару чорного диму, і з розгону вдарив у борт нашої фури MAN. Багатотонна вантажівка, яку ми вважали надійним залізобетонним щитом, зі страшним скрежетом металу зрушилася з місця на кілька метрів, безпорадно зминаючись під цим чудовим тиском. Сталевий монстр Крука пробивав собі пряму дорогу, повністю розчищаючи шлях для залишків банди.
— Усім відступити! — дико закричав Олексій у рацію. — Мужики, негайно ховайтеся в глибині головного цеху!
Наші робітники та охоронці Вікторії почали панічно відтягуватися назад, під захист залізобетонних стін ангара. Проти важкої штурмової бронетехніки у нас не було жодних вагомих аргументів.
Трактор повільно вповз на внутрішню територію двору, розвертаючи свій масивний відвал. Його важкі залізні гусениці безжально перемалювали в gрязюку дошки, інструменти та все, що потрапляло під сталеві траки. З-за його броньованої спини знову вискакували бойовики, натхненні появою техніки. Шаман ішов прямо за трактором, його обличчя було повністю чорним від кіптяви та спотворене дикою люттю. Він впевнено вказував рукою вперед — прямо на засклену кабіну штабу, де знаходилася Вікторія. Для нього вона була головним трофеєм цієї ночі.
Броньований монстр знову ревів, випускаючи іскри, і повільно, але невідворотно рушив прямо на несучу залізобетонну стіну нашого ангара. Олексій чудово розумів: якщо цей таран зараз на повному ходу вдарить в опорні балки будівлі, весь дах величезного ангара миттєво рухне вниз, поховавши під товщею бетону та заліза абсолютно всіх нас.
Стрілецька зброя тут була безпорадна. Навіть якщо хлопці Вікторії випустять весь свій бойовий запас по цій завареній залізній коробці, вони лише трохи подряпають фарбу. Трактор наближався до центральної колони. Відстань стрімко танула: п’ятнадцять метрів, десять…