Костюк зателефонував за три дні до наступного засідання. Його голос звучав не обережно-професійно, як завжди, а зібрано. З тією особливою сухістю людини, яка нарешті тримає в руках потрібний козир.
— Прокуратура завершила перевірку, — сказав адвокат. — Запит служби у справах дітей визнали процесуально несвоєчасним. Це кваліфікується як адміністративний тиск на суд. Застосування нової інструкції щодо вашого житла призупинено.
Віктор слухав мовчки.
— Це означає, що ми повертаємося до того пакету документів, який мали місяць тому, — додав Костюк. — І там у нас усе закрито.
— Андрію Семеновичу, — Віктор дивився у вікно на дрібний сніг, що заліплював скло. — Скільки я вам винен понад наш договір?
— Я зробив свою роботу, ви — свою, — коротко відрізав адвокат. — Чекаю вас у середу.
Шостого лютого Віктор знову одягнув свій єдиний костюм. Краватка за ці місяці трохи витягнулася, і вузол лягав уже не так рівно. Віктор поправив його перед дзеркалом у передпокої, на мить затримав погляд на своєму відображенні й вийшов із квартири.
Повітря в залі суду цього разу здавалося інакшим. Костюк розклав папери на столі швидко, без зайвої метушні. Захарчук сиділа на своєму звичному місці, але її робоча тека залишалася закритою. Віктор помітив це одразу.
Суддя відкрила засідання й надала слово адвокату. Костюк діяв методично. Спочатку він зачитав висновок прокурорської перевірки. Захарчук навіть не підняла очей. Суддя зробила нотатку.
Потім Костюк повернувся до найпершої відмови — тієї, з якої все почалося. Він зачитав її формулювання, а слідом — точну цитату зі статті Сімейного кодексу. Він читав повільно, виділяючи кожне слово, щоб у залі прозвучала різниця. У законі було написано «умисні». У вироку Коваля цього слова не було.
— Представник опіки застосувала норму розширено, без жодних правових підстав, — голос Костюка лунав рівно, але твердо. — Перша відмова базується на хибному трактуванні закону. Друга — на інструкції, застосування якої зупинила прокуратура. Жодна з підстав не витримує правової перевірки.
Він закрив свою теку.
— Суд розглядає цю справу вже пів року. За цей час мій клієнт виконав кожну вимогу, яку йому висували. Кожну. Дитина перебуває в сиротинці й потребує родини. Закон не забороняє цій людині стати батьком.
У залі запанувала тиша. Суддя подивилася на Захарчук:
— Службі у справах дітей є що додати? Конкретні юридичні підстави для відмови?
Захарчук торкнулася пальцями своєї закритої теки. Помовчала.
— Нових підстав немає, — сказала вона дуже тихо.
Суддя опустила очі до паперів і почала гортати сторінки. Це тривало довго. Зал завмер. Віктор сидів нерухомо, дивлячись на руки судді. Він умів чекати. Сім років у колонії навчили його розрізняти очікування, яке ламає, і очікування, яке просто триває. Зараз було друге. Важке, але без паніки. Він зробив усе, що міг. Далі від нього нічого не залежало.
Суддя підняла погляд.
— Суд вивчив усі надані матеріали, — промовила вона офіційним тоном. — Правові підстави для відмови у задоволенні заяви про усиновлення відсутні.
Вона зробила коротку паузу.
— Заяву задовольнити.
Костюк поруч шумно видихнув. Віктор навіть не поворухнувся. Він просто дивився прямо перед собою. У вухах стояв легкий дзвін — так бувало, коли після довгої роботи знімаєш зварювальну маску і світ раптом стає занадто гучним і яскравим.