Частина 5
— Ось витяг з реєстру та ключі від будинку, — Павло поклав на стіл невелику пластикову папку і посунув її через стіл.
Вони сиділи в кав’ярні на Подолі. Угода була офіційно завершена, документи в нотаріуса підписані. Сергій потягнувся за папкою, але Павло раптом зупинив її рукою. Чоловік не дивився на співрозмовника, його погляд був зосереджений на вуличній метушні за вікном.
— Є ще один нюанс. Краще скажу відразу, щоб потім без претензій, — рівним голосом промовив Павло. — У моєї дружини там була кішка. Вона залишилася на ділянці.
Сергій завмер. Паперовий стаканчик із кавою, який він щойно підніс до губ, так і залишився в повітрі.
— Залишилася на ділянці? — перепитав він, намагаючись осмислити почуте. Був початок березня. — Але ж ви самі вчора казали, що комунальники туди не доїжджають. Як ви взагалі пробираєтеся через замети, щоб її годувати?
Павло мовчки піднявся з-за столу і почав одягати своє дороге зимове пальто.
— Останній раз я був там у листопаді, — сухо відрізав він. — Моя дружина в реанімації, стан стабільно важкий. Мені зараз є про що думати, крім котів. Тепер це ваша земля, Сергію. Робіть із цим що хочете.
Павло кинув на стіл двісті гривень за каву, різко розвернувся і вийшов із закладу.
Сергій залишився сидіти сам. Він дивився на зв’язку металевих ключів, що лежали поверх пластикової папки. Вони з дружиною Вірою давно хотіли придбати дачу. Цей варіант у кооперативі «Сосновий бір» підвернувся випадково, через спільних знайомих. Ціна була нижчою за ринкову — Павлу терміново потрібні були гроші на лікування дружини. Сергій співчував цьому чоловікові, аж до цієї хвилини.
У голові швидко склалася математика. Листопад. Грудень. Січень. Лютий. Більше трьох місяців тварина перебувала сама в замкненому просторі без їжі на лютому морозі.
Сергій схопив ключі, закинув папку в рюкзак і швидким кроком вийшов на вулицю. Він сів у машину, але поїхав не додому, а в бік Троєщини. Там, у старому металевому гаражі, серед інструментів і коробок, зберігалися широкі дерев’яні мисливські лижі його покійного батька. Сергій дістав їх із верхньої полиці, здув пил, закинув у багажник і одразу вирушив на виїзд із міста.
Траса була розчищена, але що далі він від’їжджав від Києва, то вищими ставали снігові стіни на узбіччях. Серце билося рівно, але в грудях стояла важка напруга. Він розумів, що шансів знайти кішку живою майже немає. Але перевірити мусив.
Звернувши з головної дороги за вказівником «Сосновий бір», Сергій різко натиснув на гальма. Машина зупинилася на краю широкого поля. Далі дороги не було — лише суцільна, неторкана біла цілина, що зливалася з горизонтом.
Чоловік заглушив двигун, вийшов у морозне повітря і дістав лижі. Відлига останніх днів зробила свою справу: поверх глибокого снігу утворилася міцна крижана кірка — наст. Сергій закріпив кріплення на черевиках і зробив перший крок. Дерево з тихим шурхотом ковзнуло по льоду, не провалюючись.
Він ішов швидко, розмірено відштовхуючись палицями. Холодне повітря обпікало горло, м’язи з незвички почали нити вже за двадцять хвилин, але він не збавляв темпу. Приблизно за годину важкого ходу Сергій подолав поле і дістався перших рядів дачних будиночків.
Селище виглядало мертвим. Жодного сліду від шин, жодного відбитка людського взуття на снігу. Жодного димка над димарями. Лише глухі паркани й засипані по самі дахи цегляні коробки.
Сергій зупинився, переводячи подих. Йому потрібна була двадцять друга ділянка. Номерів на багатьох парканах не було видно під снігом.
Раптом тишу порушив різкий звук. З гучним лопотінням крил над його головою пролетів горобець. Птах зробив півколо над дорогою, ніби шукаючи щось, і приземлився на стару березу поблизу. Сергій провів його поглядом і рушив слідом, вдивляючись у хвіртки. За кілька метрів від дерева він побачив те, що шукав: на іржавому металі ледь проступали вицвілі цифри «22».
Чоловік поспіхом відстебнув лижі. Снігу біля хвіртки було по коліно. Сергій голими руками, не відчуваючи холоду, почав відкидати тверді крижані брили, щоб хоч трохи звільнити простір для дверей. Протиснувшись на подвір’я, він одразу кинувся до цегляного будинку.
На ґанку лежав рівний, абсолютно незайманий шар снігу. Жодних слідів тварини.
Сергій смикнув за дверну ручку — міцно замкнено. Він притиснувся обличчям до холодного скла веранди, намагаючись розгледіти хоч щось усередині, але там було порожньо і темно.
Чоловік опустив руку з ключами. Пальці побіліли від напруги.
— Ну де ж ти? — тихо, з відчаєм прошепотів він, озираючись на засипане снігом мертве подвір’я.