Частина 5
Тамбур був занадто тісним для маневрів, тому Максим використав єдину перевагу — темряву. Він не мав часу на підготовку повноцінної засідки. Чоловік просто зробив крок у «сліпу зону» за міжвагонними дверима і завмер, зливаючись із тінями. Його дихання сповільнилося до рівного, ледь помітного ритму, який не видавав би його присутності.
Важкі двері зі скрипом відсунулися. Роман Шиян переступив поріг. Здоровань почувався абсолютно впевнено, його кроки були важкими й хазяйновитими. Він примружився, намагаючись сфокусувати зір після освітленого салону, і саме цієї миті припустився фатальної помилки — не перевірив простір за дверима.
Він так і не помітив людину в кутку.
Максим діяв жорстко і без жодного зайвого руху. Він не став діставати пістолет: постріл у лункій металевій коробці тамбура оглушив би його самого і завчасно попередив би Войтенка. Натомість Максим використав власне тіло. Він зробив швидкий крок уперед, вбивши праве передпліччя прямо в ключицю та шию Романа, і з силою впечатав масивного найманця в сталеву стіну. Одночасно його коліно різко піднялося вгору, завдавши точного удару в стегновий м’яз противника, блокуючи ногу.
Роман видав здавлений хрип, і його коліно підкосилося. Але найманець явно мав досвід вуличних бійок. Незважаючи на шок і задушливий тиск, він викинув наосліп важкий удар ліктем, мітячи Максиму в голову. Колишній спецпризначенець ухилився на кілька міліметрів, перехопив витягнуту руку Романа і жорстко викрутив її за спину, фіксуючи суглоб у больовому заломі.
Здоровань важко осів на підлогу, його обличчя налилося червоним від натуги.
— Що в ортезах? — прошепотів Максим. Його голос звучав сухо й методично. Він трохи сильніше натиснув на викручену руку. — Що саме столичний лікар сховав у металі? Говори.
Роман важко дихав, намагаючись послабити тиск на плече.
— Накопичувач… — прохрипів він, зрозумівши, що опір зараз призведе лише до вивихнутого суглоба. — Цифрові ключі. У боковій стійці.
— На кого працює Войтенко? — Максим не послаблював хватки, тримаючи ситуацію під повним контролем.
Але перш ніж найманець устиг відкрити рота, з протилежного боку тамбура пролунав звук, який неможливо було сплутати ні з чим. Це було сухе, металеве клацання — хтось дослав патрон у патронник.
Максим підняв очі. За подряпаним оргсклом перехідних дверей стояв Артур Войтенко. Він цілився з пістолета прямо крізь двері.
У Максима не було часу на роздуми. Він різко відштовхнув масивне тіло Романа від себе, кинувши його вперед, саме тієї миті, коли Артур натиснув на гачок.
Постріл у закритому просторі пролунав оглушливо. Куля пробила пластикове вікно і з глухим ударом вп’ялася в груди Романа. Найманець застогнав і важко повалився на підлогу — прихований кевларовий бронежилет зупинив кулю, але сила удару миттєво вибила з нього повітря, відправивши в глибокий нокдаун.
Максим не став чекати другого пострілу. Використавши секунду хаосу, він пірнув назад, відступивши у вагон, де залишилася Христина. Він розумів: елемент несподіванки втрачено, і тепер зіткнення переходить у відкриту фазу.