Алла стиснула губи. «Продаємо квартиру? Це щось новеньке!» — подумала вона, відчуваючи, як у голові визріває власний план. Внутрішній голос раптом наказав: «Тікай звідси, швидко й тихо!» Вона обережно відступила до передпокою, схопила сумки з продуктами й вислизнула за двері. Піднявшись на поверх вище, сховалася на балконі й стала чекати. Незабаром Віктор із Світланою вийшли з під’їзду, не підозрюючи, що вона все чула. Алла видихнула: «Ну що ж, пограємо по-моєму».
Віктор повернувся додому близько першої ночі, кинувши ключі на тумбочку в передпокої. Алла сиділа на кухні за чашкою трав’яного чаю, спокійно переглядаючи щось у телефоні.
— Затримався на роботі, — буркнув він, уникаючи її погляду.
— Та нічого страшного, — відповіла вона рівним тоном, відставляючи чашку. — До речі, мені запропонували шикарну квартиру на Подолі. Тільки грошей трохи бракує. Було б добре, якби ти позичив десь.
Віктор скривився, ніби проковтнув лимон:
— У кого я позичу? Усі навколо ледь кінці з кінцями зводять!
— Ну тоді залишимося тут, — знизала плечима Алла. — Через тиждень діти повернуться від бабусі з Полтави, будемо тіснитися втрьох у цій коробці. Хіба немає дешевшого варіанту?
— Я хочу саме цю квартиру! — різко вигукнула вона, і в ту ж мить схопила свій важкий капець із вишитим орнаментом. Не встиг Віктор кліпнути, як той гепнув його прямо під око, залишивши синець розміром із добрячу сливу. — Або шукай гроші, або сиди тут, як миш у норі! Вирішуй, ти мужик чи хто?
Віктор отетерів, тримаючись за щоку. Такої Алли — розлюченої, з блиском в очах — він ще не бачив. «Де ж узяти гроші?» — думав він, прикладаючи до синця холодну ложку. І тут його осінило: Світлана! Вона ж хвалилася, що відкладає на свою хату. Може, вдасться її вмовити?
Наступного дня він мало не на колінах благав Світлану позичити йому кругленьку суму. Години вмовлянь, обіцянок золотих гір і спільного майбутнього — і вона погодилася.
— Зібрав гроші! — радісно вигукнув Віктор, повернувшись додому.
— Чудово, — спокійно відповіла Алла. — Але не кричи, ми ж не на базарі.
Віктор сяяв від гордості, розповідаючи Аллі, як йому вдалося «викрутитися».
— Ти навіть не уявляєш, що мені довелося пережити, щоб дістати ці гроші! — хвалився він, потираючи ще синю щоку.
— Та уявляю, — відповіла Алла з ледве помітною усмішкою. — Завтра підемо укладати угоду.
— А я тобі хіба не потрібен? — здивувався Віктор, підозріло примружившись.
— А нащо? — спокійно кинула вона. — Я продаю свою квартиру, яку купила ще до шлюбу. І нову беру сама. Ти тут ні до чого.
Віктор мовчки проковтнув цю новину, але в голові вже крутилися думки: «Хитра лисиця! Думає, що обведе мене навколо пальця. Але після розводу я все одно відсуджу половину!» Він навіть не здогадувався, що Алла вже провернула свій хід: нову квартиру на Подолі вона оформила на маму, пояснивши їй усе до дрібниць за чашкою кави в їхній старій хрущовці на Оболоні.
— Мамо, це хоч якась компенсація за роки з цим зрадником, — сказала вона, сміючись.
Тим часом Віктор зі Світланою гуляли в її крихітній орендованій квартирі на Дарниці. Раптом у двері подзвонили.
— Хто це ще? — буркнула Світлана, прямуючи до дверей. — Мабуть, хазяйка за оплатою. Сиди тихо, не висовуйся.
Віктор увімкнув телевізор, а Світлана відчинила двері й застигла. Перед нею стояла Алла з легкою посмішкою:
— Добрий вечір! Не впізнали? Я Алла, дружина Віктора. Давно хотіла з вами познайомитися, та все не випадало нагоди. Сьогодні простежила за вами й вирішила зайти. Можна?
— Е-е… проходьте, — розгублено промовила Світлана, пропускаючи її.
— Яка ви гостинна! — радісно вигукнула Алла, знімаючи чоботи. — Куди мені йти?
— На кухню, — пробурмотіла Світлана, досі не тямлячи, що коїться.