Наступного дня в музичній школі Настя сяяла, як нова копійка. Вона залетіла до класу Наталі під час великої перерви й переможно поклала на кришку фортепіано два конверти.
— Вуаля! — урочисто проголосила вона. — Путівки в санаторій «Пуща-Озерна». Вихідні, повний пансіон, процедури, соснове повітря. Заїзд уже завтра, у суботу вранці.
— Настю, ти чарівниця! — Наталя взяла конверти тремтячими руками. — Але це ж, мабуть, дорого? Я не знаю, коли зможу тобі віддати…
— Забудь, — відмахнулася подруга. — Це подарунок від фірми Кирила. У них там якісь невикористані бонуси згоряли, тожважай, що це благодійна акція на підтримку твоєї нервової системи. Бери й не думай. Головне — випровадити їх із дому.
Увечері Наталя розіграла справжню виставу. Вона увійшла у квартиру з виразом щастя на обличчі, хоча всередині все стискалося від напруги.
— Ларисо Іванівно, Петре! У мене для вас сюрприз!
— Чергові борги? — скептично запитала свекруха, не відриваючись від телевізора.
— Ні! Мені на роботі профспілка виділила дві путівки в санаторій у Пущу-Водицю. На ці вихідні. Спеціально для реабілітації Петра.
Петро зацікавлено підняв голову від планшета.
— Безкоштовно?
— Абсолютно. Харчування, масажі, басейн…
— Хм, — Лариса Іванівна вихопила конверти з рук невістки й почала прискіпливо їх вивчати, ніби перевіряла купюри на світло. — «Пуща-Озерна»… Ну, це непоганий рівень. Хоч щось путнє від твоєї роботи.
Петро переглянувся з матір’ю. Насправді в нього були зовсім інші плани на ці вихідні. Він збирався набрехати дружині про «риболовлю з друзями», а сам планував зустрітися зі своєю колишньою — Оленою, з якою останнім часом знову закрутив роман. Олена стала частою гостею в їхньому домі під виглядом «подруги дитинства», і пристрасть спалахнула з новою силою. Але відмовитися від «халявного» відпочинку в елітному санаторії було вище сил сімейства Ковальчуків.
— Гаразд, поїдемо, — милостиво кивнув Петро. — Мені треба підлікувати нерви. Ти мене довела останнім часом.
Настала субота. Ранок був похмурим, як і настрій Лариси Іванівни.
— Значить так, — повчала вона, стоячи в коридорі й зав’язуючи хустку. — Поки нас не буде, зроби генеральне прибирання. Але в мою кімнату — ні ногою! Зрозуміла?
— Зрозуміла, мамо, — покірно кивнула Наталя.
— Знаю я тебе, косоруку. Розіб’єш щось або покладеш не туди. Нічого ти в цьому житті не вмієш, тільки на піаніно своєму бренькати. І чого тебе тільки твоя бабця вчила?