Наталя завмерла, міцніше стискаючи ручку валізи. Настя миттєво зробила крок уперед, затуляючи подругу плечем. У її кишені все ще лежав балончик, і вона була готова використати його знову, якщо знадобиться.
— Олена? — Наталя здивовано підняла брови. Вона ніколи не спілкувалася з цією жінкою особисто, але впізнала б її з тисячі. Доглянута, яскрава, у дорогому пальті — повна протилежність втомленій Наталі. — Ви хотіли сказати «коханка»? Давайте називати речі своїми іменами.
Олена зневажливо знизала плечима.
— Як вам буде завгодно. Мені байдуже, як ви мене називаєте. Я прийшла не сваритися, а розставити крапки над «і». Мені набридло ховатися.
— Про що нам говорити? — втомлено запитала Наталя. Їй хотілося лише одного: опинитися якнайдалі від цього будинку, прийняти душ і забути все, як страшний сон. — Мій чоловік зараз у санаторії, я йду від нього. Він вільний. Забирайте.
— Не вдавайте з себе святу, — раптом зірвалася Олена, і в її голосі пролунали істеричні нотки. — Давайте відійдемо. Тут у дворі, під вікнами вашого божевільного дівера, говорити небезпечно.
— Ходімо в парк, тут поруч, — втрутився Кирило. — Але ми будемо поруч.
Вони пройшли до найближчого скверу. Осінній вітер зривав жовте листя, і Наталя щільніше загорнулася в пальто. Вона сіла на лавку, а Олена залишилася стояти навпроти, нервово мнучи шкіряні рукавички.
— Наталю, відпустіть Петю, — раптом випалила Олена. Її очі наповнилися слізьми. — Я прошу вас по-жіночому. Припиніть цей шантаж.
Наталя отетерів.
— Шантаж? Про що ви?
— Петро мені все розповів! — Олена схлипнула. — Він хоче піти до мене, але не може. Бо ви погрожуєте накласти на себе руки, якщо він вас покине! Ви тиснете на жалість, маніпулюєте своєю бездітністю…
— Стоп, — Наталя підвела руку. — Що він вам сказав? Що я безплідна?
— Так! — Олена витерла сльозу. — Він сказав, що ви не можете мати дітей, і тому він з жалості живе з вами. А я… я чекаю від нього дитину.
Наталя дивилася на суперницю і не вірила своїм вухам. Це був якийсь театр абсурду. Петро, який три роки забороняв Наталі навіть думати про дітей, бо «треба пожити для себе», розповідав коханці казки про її безпліддя?
— Олено, — тихо сказала Наталя. — По-перше, я абсолютно здорова. Це Петро не хотів дітей. По-друге, я ніколи не погрожувала самогубством. Навпаки, це він тримав мене біля себе, вдаючи із себе немічного інваліда.
— Я вам не вірю! — вигукнула Олена. — Петя любить мене! Він хоче цю дитину! Просто ви не даєте йому розлучення!
— Та забирайте! — Наталя розсміялася, і це був сміх полегшення. — Я щойно втекла з його квартири. Я подам на розлучення в понеділок.
Настя підійшла ближче і поклала руку на плече Олені, яка трусилася від ридань.
— Ти влетіла, подруго. Твій принц — брехун. Він не інвалід, він здоровий. І він бреше вам обом.
— Неправда… Він ледве ходить…
— Так? — втрутився Кирило. — А в мене є ідея. Давайте поїдемо в Пущу-Водицю просто зараз. Влаштуємо очну ставку. Ти, Олено, скажеш йому про вагітність. А ми подивимося на реакцію.
— Навіщо? — злякалася Олена. — Я хотіла зробити сюрприз…