Початкове читання пройшло точно так, як попереджала Оля. Маєток, акції компанії та активи ділилися: шістдесят відсотків мені, сорок відсотків — Богдану та Жанні «за вірну службу та підтримку».
— Я знала це! — завищала Жанна, хапаючи Богдана за руку. — Микола любив нас надто сильно, щоб залишити ні з чим!
— Однак, — голос Олі розрізав святкування, мов ніж, — існує кодицил — доповнення до заповіту, внесене за три дні до смерті Миколи Андрійовича.
Усмішка Жанни зів’яла.
— Що?
— Модифікація умов, — пояснив Богдан, раптом збліднувши.
— Яка ще модифікація?
Оля зламала печатку на конверті.
— «Прийняття будь-якої спадщини за цим заповітом можливе лише за умови повного розслідування фінансових порушень, виявлених у місяці, що передували смерті заповідача».
У кімнаті запала тиша. Навіть камери, здавалося, затамували подих.
— Яких порушень? — голос Жанни втратив свій тріумфальний тон.
— Можливо, ці фото пояснять, — сказала Оля, кидаючи світлини на стіл. — Або ця флешка з відеозаписом спроби підкупу. Або ці банківські виписки, що показують систематичне розкрадання коштів з «Коваль Буд».
Богдан схопив одне з фото, і кров відлила від його обличчя.
— Де ви це взяли?
— У тата була вражаюча колекція доказів, — подав голос Ігор зі свого кутка. — Включно із записами, де ви двоє плануєте оскаржити заповіт, базуючись на брехливих свідченнях про його психічний стан.
Жанна підскочила так різко, що її стілець перекинувся.
— Вимкніть ці камери! Негайно!
— О ні, — сказала я, підводячись. — Камери залишаються. Ти ж хотіла задокументувати цей історичний момент, пам’ятаєш?
— Ти не можеш цього зробити! — прошипіла вона. — Богдане, скажи їм!
Але Богдан не міг відвести очей від фотографії, де він передавав конфіденційні документи конкурентам в обмін на кейс із готівкою.
— Кодицил абсолютно чіткий, — вела далі Оля професійним тоном. — Будь-яка спроба прийняти спадщину автоматично запускає передачу всіх цих доказів у відповідні органи. Вибір за вами.
— Вибір? — істерично розсміялася Жанна. — Який вибір? Ви загнали нас у пастку!
— Ні, — виправила я. — Ви самі загнали себе в пастку. Кожна схема, кожна інтрига, кожна спроба вкрасти те, що вам не належало. Усе це вело до цього моменту.
— Це твоя провина! — вона різко повернулася до Ігоря. — Ти мав нам допомогти!
Ігор знизав плечима.
— Я і допоміг. Просто не вам.
— Богдане! — благала вона. — Зроби щось!
Але Богдан уже встав, тремтячими руками поправляючи краватку.
— Все скінчено, Жанно. Ми програли.
— Дідька лисого! Я не дозволю цій… цій мерзоті перемогти!
— Ця «мерзота» — моя донька.
Голос тата пролунав на всю кімнату. Всі завмерли, коли Оля натиснула «Play» на ноутбуці. Обличчя батька з’явилося на великому екрані монітора, який принесли помічники Олі. Він виглядав схудлим, але рішучим. Запис було зроблено за кілька днів до його смерті.
«Якщо ви дивитеся це, значить, ви показали свої справжні обличчя, як я і знав. Жадібність — жахливий учитель, але наслідки — відмінні учні».
Туш потекла чорними струмками по щоках Жанни, коли вона почала задкувати до дверей.
— Це ще не кінець.
— Взагалі-то, — сказала Оля, закриваючи папку, — кінець. Поліція та слідчі з економічних злочинів чекають у холі, щоб обговорити докази розкрадання в особливо великих розмірах. Я б радила співпрацювати. Це може пом’якшити вирок.
Коли Жанну та Богдана виводили під руки, а камери продовжували знімати, я відчувала присутність тата в кожному куточку кімнати. Він зрежисирував усе це не просто для того, щоб захистити свій спадок, а щоб дати останній урок справедливості.
— Що ж, — сказав Ігор у тишу, що запала. — Здається, ці камери все-таки зняли їхній історичний момент.
Медіа-цирк, що послідував за цим, був саме тим, чого хотіла Жанна, просто не в тому контексті. До вечора мікроавтобуси новинних каналів вишикувалися вздовж вулиці в Козині, а мій телефон розривався від дзвінків.
— Тобі треба це бачити, — покликав Ігор, вмикаючи телевізор у кабінеті.
Арешт Жанни показували на кожному каналі. Її заплакане обличчя різко контрастувало з вечірньою сукнею, коли офіцери саджали її в патрульну машину.
«Розслідування щодо топ-менеджменту „Коваль Буд“ викрило численні випадки шахрайства», — бубнів репортер.
— Вимкни, — попросила я, потираючи скроні. — Я більше не можу на це дивитися.
У двері влетіла Оля, розмахуючи телефоном.