— Стає краще. Мені дзвонили з прокуратури. Вони знайшли офшорні рахунки, фіктивні фірми-одноденки, усе. Жанна не просто крала у твого батька, вона керувала цілою мережею фінансових махінацій.
— А Богдан? — запитала я, не впевнена, чому мене досі хвилювала доля колишнього.
— Співає як соловейко, — відповів Ігор. — Виявляється, він не такий лояльний, коли йому світить реальний термін.
Різкий стукіт у двері змусив нас здригнутися. Увійшов слідчий поліції, виглядаючи дещо спантеличеним.
— Пані Марино, нам треба обговорити деякі додаткові докази, які ми знайшли.
— Ще докази? — я жестом запросила його сісти. — Що тепер?
— Ми знайшли документи у квартирі громадянки Жанни Вест. Схоже, це була не перша її спроба подібної схеми. Є щонайменше три інші заможні родини, на які вона полювала раніше, хоча такого масштабу вона ще не досягала.
Оля нахилилася вперед, її очі звузилися.
— Інші родини?
— Так. Вона зазвичай втиралася в довіру через роботу або світські заходи, а потім створювала ситуації, щоб отримати доступ до активів.
Слідчий витягнув папку.
— Звучить знайомо?
— Посада секретарки… — прошепотіла я. — Це не було випадковістю.
— Ні, не було. Вона спеціально обрала вашого чоловіка через його зв’язок із компанією вашого батька. Роман був лише її «вхідним квитком».
Мій шлунок стиснуло. Три роки самобичування, сумнівів і болю через зруйнований шлюб раптом змінили перспективу. Це не я була поганою дружиною. Я була мішенню.
Слідчий продовжував, і кожне його слово падало важким каменем у тиші кабінету.
— Є ще дещо. У її особистих файлах ми знайшли детальний план дій після отримання контролю над майном.
Він простягнув мені документ, від якого кров захолола в жилах. Це були нотатки про «нещасні випадки», які могли статися зі мною після передачі прав власності. Плани підставити Ігоря під статтю про фінансові махінації. Навіть ескізи того, як вона хотіла переробити будинок, почавши зі знищення батькового саду.
— Вона б убила мене, — сказала я рівним голосом, усвідомлюючи жах ситуації.
— Вона б ніколи не отримала такого шансу, — прогарчав Ігор, стискаючи бильце крісла так, що побіліли кісточки пальців.
Слідчий похмуро кивнув.
— Ці докази суттєво змінюють кваліфікацію злочину. У сукупності з шахрайством в особливо великих розмірах та спробою підкупу, їй світить від дванадцяти до п’ятнадцяти років мінімум.
Після того, як він пішов, ми сиділи в приголомшеній тиші, поки телефон Олі знову не завібрував.
— Це мій контакт у прокуратурі, — сказала вона, читаючи повідомлення. — Богдан щойно закінчив давати свідчення. Він зізнався у всьому, включаючи те, що допомагав Жанні отримати доступ до конфіденційних файлів компанії перед смертю батька.
— Він знав? — я мусила запитати. — Про її плани щодо мене?
— Ні, — відповів Ігор, переглядаючи документи. — Згідно з цим, вона тримала цю частину при собі. Мабуть, знала, що в нього кишка тонка для такого.
Мене осяяла думка.
— Тато знав, чи не так? Тому він запустив цей механізм.
Оля повільно кивнула.
— Він підозрював. Тому й найняв приватних детективів, тому документував кожен крок. Він не просто захищав свій спадок, Марино. Він захищав твоє життя.
Я підійшла до вікна. Сад тепер кишів репортерами, але троянди продовжували цвісти, не звертаючи уваги на хаос, який планувала їхня попередня «шанувальниця».
— Треба зробити заяву для преси, — запропонував Ігор. — Контролювати наратив, поки адвокати Жанни не спробували все перекрутити.
— Вже готово, — Оля відкрила ноутбук. — Стримана заява про співпрацю зі слідством і прохання поважати приватність. Професійно, гідно — все те, чого не мала Жанна.
— Татові б це сподобалося, — я спромоглася на слабку усмішку.
— Ще одна річ, — Ігор витягнув конверт із внутрішньої кишені піджака. — Я знайшов це в особистому сейфі тата. На ньому написано: «Після того, як справедливість восторжествує».
Мої руки тремтіли, коли я відкривала його, знову впізнаючи батьків почерк.
«Моя люба Маринко, якщо ти читаєш це, значить, правда нарешті вийшла на світло. Не дозволяй цьому досвіду зробити твоє серце черствим. Сад все ще потребує догляду, а життя — щоб його жили. Я розставив цю пастку не лише заради справедливості. Я зробив це, щоб ти була вільною. Вільною від сумнівів, вільною від страху і вільною, щоб розквітнути знову. З любов’ю, Тато».
За вікном репортери вели свої прямі ефіри, розповідаючи світові про скандал, арешти та зраду. Але всередині кабінету, оточена доказами батькової любові та передбачливості, я нарешті відчула те, чого не відчувала з того дня, як знайшла Богдана з Жанною три роки тому. Спокій.
— То що тепер? — спитав Ігор, порушуючи тишу.
Я подивилася на троянди за вікном, потім на брата і найкращу подругу.
— Тепер ми будуємо заново. Разом.
Перше судове засідання відбулося швидше, ніж будь-хто з нас очікував. Через місяць після оголошення заповіту я сиділа в залі Печерського суду, дивлячись, як конвой заводить Жанну та Богдана в скляний бокс для підсудних. Жодного гламуру, жодних брендів — лише втомлені обличчя і казенний одяг.
— Встати, суд іде! — оголосив секретар.
Оля стиснула мою руку, коли ми підвелися. Вона наполягла на тому, щоб бути не лише моїм представником, а й моральною підтримкою.
— Тобі не обов’язково говорити сьогодні, — прошепотіла вона. — Доказів достатньо.
Але я знала, що мушу. Останній лист тата просив не закривати серце, а мовчання виглядало б як страх.
Очі Жанни зустрілися з моїми. Ненависть у них була відчутною, але там мерехтіло щось іще. Відчай.
Прокурор почав викладати факти: систематичне шахрайство, змова, розкрадання. Коли на екрані показали відео та банківські виписки, обличчя Жанни ставало все блідішим. Богдан просто дивився у підлогу, згорбившись, наче намагався зникнути.
— Сторона обвинувачення викликає Марину Коваль.