Шлях до трибуни здався мені вічністю. Я відчувала на собі погляди всіх присутніх.
— Чи можете ви розповісти суду про ваші стосунки з обвинуваченими?
Я глибоко вдихнула, дивлячись прямо на Жанну.
— Богдан був моїм чоловіком п’ятнадцять років. Жанна була його секретаркою і жінкою, з якою він мав роман.
— А після вашого розлучення?
— Вони одружилися через пів року. Потім почали відвідувати мого батька, втираючись у довіру, поки він хворів.
— Заперечую! — адвокат Жанни підхопився. — Це не стосується справи!
— Це стосується мотиву, Ваша честь, — парирував прокурор. — Це демонструє системний характер їхнього плану.
— Заперечення відхилено. Продовжуйте.
Я розповіла все. Про візити, маніпуляції, погрози Жанни в саду. З кожним моїм словом маска Жанни тріщала по швах.
— Пані Коваль, — прокурор підняв документи, знайдені у квартирі Жанни. — Коли ви дізналися про плани щодо вашої фізичної безпеки?
— Після їхнього арешту. Мій батько підозрював щось подібне. Тому він зібрав усі докази. Він захищав мене навіть після смерті.
Жанна раптом схопилася на ноги, гримнувши наручниками об скло боксу.
— Він був старим маніпулятором, який не міг змиритися з тим, що його дорогоцінна донечка щось втратить! Це все підстава!
— Підсудна, сядьте! — наказав суддя.
— Ти думаєш, ти перемогла? — кричала Жанна мені в обличчя через скло. — Я змусила твого чоловіка покинути тебе! Я знищила твій шлюб і я знайду спосіб знищити все інше!
У залі здійнявся ґвалт. Конвоїри кинулися втихомирювати Жанну.
— Порядок у залі! — молоток судді вдарив, як грім. — Вивести підсудну!
Коли її витягали із зали, я зустрілася поглядом з Ігорем. Він ледь помітно кивнув. Усе, що вона щойно викричала, потрапило до протоколу, знищуючи будь-який шанс на симпатію чи угоду зі слідством.
Пізніше, у коридорі, Оля видихнула:
— Ну, я б сказала, що ця істерика щойно зацементувала їхню долю. Ти бачила обличчя Богдана? Він нарешті побачив, хто вона така насправді.
Ми повернулися додому, виснажені, але з почуттям виконаного обов’язку.
— Тато знав, — сказала я, падаючи на диван у вітальні. — Він знав, як вона відреагує, коли її заженуть у кут.
У кабінеті Ігор дістав зі старого шкіряного портфеля потертий блокнот.
— Поліція знайшла це під час фінального обшуку квартири Жанни. Це було у схованці під підлогою.
— Що це?
— Її «щоденник успіху», — Ігор криво посміхнувся. — Детальні записи про кожну родину, на яку вона полювала, кожну схему. Вона називала це «Проєкт Коваль».
Він відкрив блокнот на закладеній сторінці.
«Родина Ковалів — ідеальна мішень. Багатий патріарх, напружені стосунки, наївна донька. Чоловік — слабка ланка, легко піддається лестощам».
Мене знудило.
— Фаза один — завершена, шлюб зруйновано. Фаза два — ізолювати доньку. Фаза три — отримати довіру батька. Фінальна фаза — усунення всіх перешкод назавжди.
— Це ще не все, — перебив нас голос слідчого, який знову завітав до нас, цього разу з новинами від Інтерполу. — Ми перевірили її біографію через міжнародні бази. Жанна Вест — це фальшивка.
Він поклав на стіл документи.
— Її справжнє ім’я — Маргарита Пилипенко. Вона перебуває у розшуку в двох країнах ЄС за аналогічні злочини. А ще вона підозрюється у причетності до смерті бізнесмена в Одесі п’ять років тому. Тоді це списали на нещасний випадок на яхті.
— Маргарита Пилипенко? — перепитала Оля, швидко набираючи щось у телефоні. — Боже мій. Це змінює все. З такими епізодами прокуратура вимагатиме довічного або максимального терміну.
Слідчий простягнув мені флешку.
— Це відео вашого батька. Він розмовляв з нею за тиждень до смерті. Думаю, ви маєте це бачити.
Тремтячими руками я підключила флешку до ноутбука. Тато сидів у цьому самому кріслі, дивлячись прямо на Жанну, яка стояла перед ним (її було видно зі спини).