Бізнесмен смикнувся вперед, бажаючи схопити хлопця за плечі, зупинити його, розпитати детальніше, але постать Назара вже зробила крок назад, ховаючись у густій тіні дерев.
— Ви теж можете допомогти в цьому, — кинув він наостанок, і його голос почав віддалятися. — Але тут безсилі ваші мільйони. Шукайте там, де людський страх виявився набагато сильнішим за будь-яку надію.
Наступної миті він просто розчинився в холодному тумані, що огортав столицю. Олег залишився стояти на терасі наодинці з темрявою. Він вдивлявся в нічну порожнечу, фізично відчуваючи, як невідомий, первісний холод повільно пронизує його тіло.
Олег залишився стояти посеред нічного саду, напружено вдивляючись у непроглядну темряву, що безжально проковтнула худеньку постать Назара. Густий київський туман важкими, вологими клубами повільно стелився по землі, наче жива істота, поглинаючи навіть звичні звуки великого міста. Чоловік відчував, як його серце несамовито калатає, відлунюючи у скронях, а думки сплітаються в тугий, болісний вузол.
Що це за таємниче місце, про яке з таким сумом згадувала дитина? Які саме «інші» там чекають у пітьмі? І чому його тихі слова про п’ять нездійснених чудес прозвучали не як благословення, а як невідворотний вирок? Він повільно повернувся до розкішного маєтку, але внутрішній спокій покинув його назавжди, поступившись місцем липкому, всеохопному передчуттю біди.
Наступні дні принесли нові тривоги. Соломія справді змінилася, і ці зміни лякали Олега не менше, ніж нічні візити. Вона все ще дзвінко сміялася, безтурботно бігала осіннім садом, із захопленням плела вінки з пізніх жовтих кульбаб, але іноді її живий погляд раптом склянів. Дівчина ставала відчуженою, спрямовуючи очі кудись у невидиму далечінь, так, ніби уважно прислухалася до голосів, які не міг вловити жоден інший слух.
Одного похмурого вечора Олег непомітно зайшов до її спальні й завмер на порозі. Соломія нерухомо стояла перед великим дзеркалом, не відриваючи погляду від власного відображення, наче відчайдушно шукала там приховані відповіді на невідомі запитання.
— Соломіє, доню, ти в порядку? — максимально лагідно, намагаючись не налякати, покликав він.
Дівчина здригнулася всім тілом і різко обернулася, немов її раптово висмикнули з глибокого трансу. Її очі гарячково блищали, проте в них не було й краплі дитячої радості — лише щось глибоке, прадавнє і невимовно тривожне.
— Тату… він знову говорить зі мною, — прошепотіла вона так тихо, що Олегові довелося затамувати подих, аби почути.
— Хто говорить? Назар? — чоловік мимоволі зробив крок ближче, відчуваючи, як по хребту пробігає неприємний холодок.
— Ні, не Назар. Це хтось інший. Він сказав, що його звати Тарас. Він був… там, у тій страшній воді під час повені. Він не пішов далі.
Олег відчув, як невидима холодна рука мертвою хваткою стиснула його горло.
— Що саме він тобі каже? — ледве видавив із себе батько.
— Він благає передати, що Назар не повинен іти далі. Що кожне нове чудо — це лише страшна плата. І коли здійсниться п’яте чудо, двері відчиняться. Відчиняться назавжди і вже ніколи не зачиняться.
— Які ще двері, Соломіє? — голос Олега безконтрольно затремтів.
Дівчина підняла на нього погляд, і в цю мить її очі здалися абсолютно чужими — бездонними і темними, як темна вода в покинутій криниці.
— Ті самі двері, що не піддаються замкам, — відповіла вона напрочуд рівним, відстороненим голосом, що зовсім не личив підлітку.
Олег того ж вечора викликав найкращого приватного психотерапевта, проте після сеансу Соломія швидко повернулася до свого звичного, радісного стану — знову сміялася і захоплено розповідала про нові квіти в їхньому саду. Лікар запевнив, що це лише наслідки сильного емоційного потрясіння після одужання. Та слова про невідворотні двері глибоко врізалися в пам’ять чоловіка.
Тієї ж безсонної ночі його телефон розірвав тишу кабінету. Дзвонив детектив. Його голос звучав настільки напружено, ніби він боявся власних слів.
— Олеже Івановичу, ми знайшли дещо неймовірне, — почав нишпорка без зайвих вступів. — У Вінниці, рівно три дні тому, стався абсолютно незрозумілий медичний прецедент. Хлопчик із рідкісним, невиліковним розладом, який роками не говорив і був повністю паралізований після трагічної втрати батьків, раптово встав і пішов.