Уявляли в деталях, як наші майбутні родини будуть щовихідних їздити одне до одного на барбекю за місто. І ось, подивись на себе. Твоя мрія вже набула реальних обрисів, вона стала життям. Я від усього свого серця бажаю тобі безмежного, безхмарного щастя. Нехай у вашому домі завжди лунає сміх і буде повна хата малечі. Тільки дуже тебе прошу — не забувай про мене. Про свою стару, вірну подругу.
Ці слова прозвучали в тиші кімнати настільки пронизливо й щиро, що Марта фізично відчула, як до горла підступає гарячий, колючий клубок.
— Що ти таке верзеш? Хіба я змогла б тебе колись викреслити? — щиро, з ноткою болю обурилася вона, обережно, щоб не зім’яти, підбираючи важкий поділ сукні. — Ми ж із тобою ледь не з однієї пісочниці цей світ пізнавали. Скільки себе взагалі пам’ятаю — ти завжди була десь поруч, за моїм плечем.
Марта стрімко підійшла до Олени, акуратно, намагаючись не заплутатися в метрах шовку, обійняла її за теплі плечі.
— Дякую тобі. За те, що стільки років терпиш мій нестерпний, колючий характер. Що годинами, не перебиваючи, вислуховуєш моє ниття після важких нарад. Ти — справжнє, чисте золото, Оленко. І я більше ніж упевнена, я просто знаю, що дуже скоро ти теж зустрінеш свого принца. Ось побачиш, він з’явиться на твоєму порозі саме тоді, коли ти найменше цього чекатимеш!
— Ой, дуже я в цьому сумніваюся, — весело, але з відтінком гіркоти пирхнула Олена, звичним жестом відкидаючи неслухняне пасмо волосся з обличчя. — Роки летять швидким потягом, а з благородними принцами в нашому сірому спальному районі останнім часом якось зовсім сутужно. Хіба що якийсь романтичний безхатько з-під мосту на елітному Печерську вирішить раптом запропонувати мені руку, серце і свою найпросторішу картонну коробку. Але давай залишимо цю сумну, безперспективну тему. Сьогодні виключно твій день!
Того вечора вони засиділися на кухні далеко за північ. Пили гарячий трав’яний чай, аромат якого змішувався із запахом нічного міста за вікном. Вони зі сміхом згадували кумедні, безглузді випадки з ранньої юності й сміливо малювали в уяві яскраві картини майбутнього.
Тоді, у свої наївні, сповнені надій шістнадцять, дівчата свято вірили, що зустріти гідного, люблячого чоловіка і паралельно побудувати блискучу кар’єру — це найпростіша річ у цілому світі. Проте справжнє, доросле життя виявилося жорсткою грою з куди складнішими, часом нещадними правилами.
Одразу після шкільного випускного їхні життєві шляхи різко розійшлися по різних коліях. Доля не стала чекати і завдала Марті страшного, нищівного удару — вона раптово, в одну мить втратила обох батьків. Залишившись абсолютно самотньою, розгубленою у великому, байдужому місті, дівчина вирішила сховатися від пекучого болю в навчанні. Вона схопилася за книги, як потопаючий за рятівне коло.
Марта чітко, до ломоти в кістках усвідомила просту істину: тепер її туманне майбутнє залежить виключно від неї самої, чекати допомоги чи співчуття нізвідки. Вона стала справжньою фанаткою навчання. Просиджувала ночі безперервно, до різі в запалених очах вгризаючись у складні, сухі тексти академічних підручників. Її єдиною розрадою в ті темні, холодні ночі була міцна, гірка чорна кава, яку вона пила з улюбленої маминої чашки з ледь відбитим краєчком.
Ця титанічна, виснажлива праця зрештою дала свої солодкі плоди — вона блискуче, з найвищими балами склала вступні іспити й пройшла до престижного київського університету, що гордо височів прямісінько на Хрещатику. Диплом цього шанованого закладу був тим самим золотим ключем, що безвідмовно відкривав важкі дубові двері до найповажніших кабінетів столиці. Суворі викладачі відверто дивувалися її залізній витримці, гострому розуму та феноменальній дисципліні.