Олена ж мала зовсім інший, значно скромніший життєвий старт. У школі вона ніколи не хапала зірок з неба, тихо перебиваючись із посередніх трійок на слабенькі четвірки. Про фінансову підтримку родини чи платних репетиторів годі було й мріяти — її змучені батьки ледве зводили кінці з кінцями, з останніх сил намагаючись прогодувати ще трьох молодших дітей. У їхній тісній квартирі завжди панував нестерпний гамір, мішанина запахів дешевої їжі та хронічний, гнітючий брак грошей.
Тому, ледве отримавши атестат після дев’ятого класу, дівчина без зайвих ілюзій подала документи до звичайного, нічим не примітного кулінарного училища на Лук’янівці. Там її методично вчили правильно, соломкою шинкувати капусту для наваристого борщу та смажити ідеально рум’яні, однакові котлети. І хоча глибоко в душі Олена завжди мріяла про щось значно масштабніше, ніж вічні запахи пересмаженої олії та шкільної їдальні, вона змирилася зі своєю долею.
Усі свої вільні студентські вихідні дівчата традиційно проводили на Подолі, у старій Мартиній квартирі. Це була та сама скромна двокімнатка, що дісталася їй у спадок від покійних батьків. Зі злегка потертими, вицвілими шпалерами та старим диваном, що жалібно рипів при кожному русі, але неймовірно, до щему в серці затишна.
У центрі вітальні незмінно стояв масивний дерев’яний стіл, а саме повітря в кімнатах назавжди просочилося терпким, заспокійливим запахом старих паперових сторінок та легкого пилу. Для самотньої Марти Олена стала справжньою, єдиною родиною. Сестрою по духу, яка не відвернулася і не зникла в найчорніші, найбезпросвітніші дні її поламаного життя.
На третьому курсі примхлива доля несподівано підкинула Марті унікальний шанс — поїздку на престижне стажування до Польщі. Вона вчепилася в цю можливість мертвою, сталевою хваткою. Дівчина працювала до фізичного виснаження, щодня дивуючи вимогливих місцевих кураторів своїм аналітичним розумом та невичерпною, шаленою енергією.
Її старання не залишилися непоміченими, і незабаром вона отримала омріяну пропозицію позаштатної посади у впливовій міжнародній компанії. Перша зарплата складала тисячу гривень — сума, від якої в бідної, вічно голодної студентки тоді буквально паморочилося в голові. На ті часи це були просто фантастичні, незбагненні гроші.
Олені ж у той самий період щастило значно менше. Вона місяцями сиділа без нормальної роботи. Її базові кулінарні вміння нікого особливо не цікавили у великому місті, хіба що самотні літні сусідки іноді просили спекти її знаменитий фірмовий пиріг на великі релігійні свята. Але попри прірву в статусах, подруги міцно трималися одна за одну. Олена рятувала Марту від гнітючої, мертвої тиші порожньої батьківської квартири, заповнюючи її своїм сміхом, а Марта завжди, без жодних вагань ділилася своїми першими серйозними заробітками.
Купуючи собі нову сукню для офісу чи якісні осінні черевики, вона обов’язково прихоплювала щось гарне і для подруги: чи то м’який, теплий кашеміровий шарфик, чи модну, яскраву кофтинку. Так вони й пливли пліч-опліч за бурхливою течією життя — разом щиро сміялися до сліз над дурницями і разом гірко плакали над розбитими дівочими надіями.
Студентські роки промайнули так невблаганно швидко, ніби швидкісний експрес зі свистом промчав повз порожній перон. Олена зрештою влаштувалася помічницею кухаря у величезну, галасливу заводську їдальню десь на околицях Оболоні. Робота була фізично важкою, зміни виснажливими, ноги гули від постійного стояння біля гарячих плит, але це давало хоч якусь стабільну, гарантовану копійку.
Марта ж міцно закріпилася у своїй фірмі. Після урочистого отримання червоного диплома її одразу перевели в основний штат, призначили високу, солідну ставку і навіть виділили окремий, просторий кабінет у самому серці Києва. З її широкого вікна щодня відкривався розкішний, надихаючий вид на вічно галасливий, пульсуючий Майдан.
Проте навіть шалена, цілодобова зайнятість Марти не змогла зруйнувати їхній міцний зв’язок. Щовихідних вони залізною традицією знаходили час одна для одної — неспішно гуляли світлою бруківкою Хрещатика, роздивляючись вітрини, або годинами пили запашний чай у подолянській квартирі, ховаючись від осінніх дощів.