Кар’єра Марти тим часом стрімко, мов ракета, злітала вгору. Вона не просто механічно виконувала свої посадові обов’язки від дзвінка до дзвінка — вона буквально дихала своєю роботою, яскраво горіла кожним новим, складним проєктом. За кілька років жорсткої, безкомпромісної економії та завдяки постійним керівним преміям дівчині вдалося накопичити дуже солідну суму коштів.
Вона вдало обміняла стару батьківську двокімнатку на розкішну, стильну сучасну студію з величезними панорамними вікнами, що виходили прямо на широкі, сталеві води Дніпра. Її життя здавалося ідеальною картинкою з глянцевого журналу, якби не одна болюча деталь — особисте життя обох дівчат нагадувало суху, випалену сонцем пустелю. Роки невблаганно, крок за кроком йшли вперед, і рубіж у тридцять років уже чітко маячив на горизонті.
— Послухай, ну ти ж щодня крутишся у великій, надзвичайно успішній компанії. Ти завжди на видноті, завжди ідеально, з голочки виглядаєш. Невже серед усього того офісного натовпу немає жодного, ну хоча б одного гідного чоловіка? — часто, з ноткою нерозуміння допитувалася Олена, голосно сьорбаючи гарячу каву під час їхніх чергових кухонних посиденьок.
— Та де там, — Марта важко, з ледь прихованим сумом зітхнула, опускаючи втомлений погляд на свої ідеально доглянуті руки зі свіжим манікюром. — Усі вони або до смерті мене бояться, уникаючи прямого погляду, або ж такі нестерпно нудні, що щелепу просто зводить від позіхання вже на п’ятій хвилині розмови. От хіба що Сашко… Знаєш, той наш мовчазний менеджер із продажів. Він інколи кидає на мене такі довгі, промовисті погляди, коли ми випадково перетинаємося біля кавоварки в коридорі.
Вона трохи помовчала, збираючись із думками.
— Але він такий звичайний, такий простий. У ньому немає жодного внутрішнього вогника, жодної іскри. Абсолютно передбачуваний у кожному своєму кроці. Та й, якщо бути до кінця чесною, робота — це зовсім не те місце, де варто крутити легковажні романи. У мене щодня стільки критичних завдань і палаючих дедлайнів, що часом очима кліпати ніколи, не те що будувати оченята колегам по цеху.
Марта чудово, до найменших подробиць знала, що позаочі весь величезний офіс пошепки називає її “Залізною пані”. У цій акулі бізнесу, де вона щодня кров’ю і потом виборювала своє місце під сонцем, амбітних чоловіків вистачало з лишком. Проте начальники суміжних відділів завжди тримали шанобливу, безпечну дистанцію, глибоко поважаючи її непохитні, жорсткі принципи та холодний, гострий розум.
А підлеглі просто відверто тремтіли перед її кабінетом. Вони запобігали перед нею, нервово опускали очі й до смерті боялися сказати хоч одне зайве слово на нараді, аби лишень не залишитись без бажаної квартальної премії у п’ять тисяч гривень, від якої залежали їхні кредити.
Звісно, Марта іноді, піддавшись хвилинній слабкості, ходила на побачення поза холодними стінами офісу. Але ці рідкісні зустрічі залишали по собі лише гіркий посмак глибокого розчарування. То черговий, розрекламований подругами кавалер від надмірного хвилювання перекине на себе горнятко з гарячою кавою на перших же хвилинах знайомства, то цілісінький вечір без упину, самозакохано базікає про якісь абсолютні дурниці, не даючи їй вставити й слова. Її початковий інтерес згасав так само стрімко і безповоротно, як тонкий сірник на сильному осінньому вітрі.
Але звичний і чітко налагоджений, наче дорогий швейцарський годинник, ритм її життя дав несподіваний збій саме того дня, коли до їхнього великого колективу приєднався Назар. Високий, ставний, із неймовірно широкими, впевненими плечима та якоюсь постійною, ледь помітною лукавою усмішкою, що ховалася в куточках його губ. Він з’явився в їхньому просторому, залитому світлом офісі на гомінкій Бессарабці, немов ковток свіжого повітря, й одразу ж прикував до себе зацікавлену увагу абсолютно всієї жіночої половини.
Від юних секретарок на рецепції до серйозних, заклопотаних старших аналітиків — усі без винятку проводжали його захопленими поглядами, коли він впевненою ходою йшов коридором. Проте іронічна доля розпорядилася так, що цьому беззаперечному красеню, який звик бути в центрі уваги, довелося працювати під безпосереднім, суворим керівництвом Марти. А точніше — Маргарити Василівни, як її виключно офіційно й надзвичайно шанобливо величали в усьому робочому листуванні компанії.
Назар, який, вочевидь, з ранньої юності звик до постійних жіночих загравань, млосних поглядів із-під опущених вій та щедрих, неприхованих компліментів, спочатку був щиро, майже по-дитячому здивований її крижаною, непробивною холодності. Вона ж, хоч і була ровесницею цього нового, амбітного співробітника, давно й надійно навчилася оцінювати людей виключно за їхніми реальними, відчутними справами, а не за гарними, глибокими карими очима чи приємним, оксамитовим тембром голосу.