А от саме зі справами та професійними обов’язками в Назара від самого початку все пішло шкереберть, наче він уперше опинився в серйозному бізнесі. Його щотижневі, такі важливі для відділу звіти просто рясніли грубими, неприпустимими помилками в цифрах, важливі фінансові документи постійно губилися на його заваленому столі, а критичні дедлайни безжально, раз за разом зривалися.
Одного похмурого, дощового ранку терпець у Марти остаточно й безповоротно урвався. Вона рішуче, з силою натиснула кнопку офісного селектора й сухо, не терплячим заперечень тоном викликала його до свого кабінету. Це була невелика, але дуже світла й стильна кімната з розкішним панорамним видом на вічно живий, закоркований автомобілями бульвар Шевченка. Тут завжди, за будь-якої погоди пахло свіжозмеленою, міцною арабікою та ледь помітним, специфічним ароматом дорогого принтерного паперу.
— Назаре, сідай, — почала вона крижаним, рівним тоном, навіть не дивлячись у його бік і показово не запропонувавши йому кави, як це зазвичай робила з іншими. В її напружених руках лежав його черговий, роздрукований звіт, уздовж і впоперек безжально покреслений яскраво-червоним маркером. — Я щиро, відверто сподівалася, що ти пройдеш цей період адаптації і швидко втягнешся в наш жорсткий робочий ритм.
Але зараз, дивлячись на ці цифри, я бачу, що глибоко помилилася у своїх очікуваннях. Твої безкінечні, розтягнуті перерви на каву та веселі розмови в коридорах із дівчатами у тебе в явному пріоритеті. А безпосередня робота — десь на самому останньому місці. Тому давай одразу, без зайвих сантиментів розставимо крапки над “і”: цього місяця жодної премії не чекай. Це моє остаточне, зважене рішення, і, погодься, це чесно.
Вона внутрішньо згрупувалася, приготувавшись до потоку виправдань, можливо, навіть до відкритого, гучного обурення чи прихованої агресії у відповідь. Але він, на її превеликий подив, зовсім не образився і не став сперечатися. Натомість Назар повільно, з якоюсь котячою грацією підвівся зі зручного крісла, нахилився над її широким столом і хитро, майже по-хижацьки усміхнувся. Він пильно і абсолютно безсоромно зазирнув їй прямо у вічі, порушуючи всі можливі кордони субординації.
— А ви справді Залізна пані. Всі в офісі про це постійно шепочуться по кутках, але я до останнього моменту не вірив, — його голос звучав дуже низько, з ледь вловною, привабливою хрипотою, яка змушувала прислухатися до кожного слова. — Ніколи б у житті не подумав, що така неймовірно вродлива, тендітна й молода начальниця може так холодно, так чітко і безжально мене відчитати. А може, Маргарито Василівно, вам у житті просто звичайного, людського кохання бракує, тому ви така показово сувора до всього світу?
Він кинув ці зухвалі слова прямо їй в обличчя і, навіть не чекаючи на її відповідь чи бодай якусь емоційну реакцію, абсолютно спокійно розвернувся та вийшов із кабінету, тихо й акуратно причинивши за собою масивні двері.
Марта залишилася сидіти у своєму шкіряному кріслі, немов громом уражена. Вона аж закипіла від пекучого, задушливого обурення, яке хвилею піднялося від сонячного сплетіння до самого горла. Її тонкі пальці дрібно, зрадливо затремтіли від напруги, простий олівець із тихим, сухим стукотом випав із рук і покотився по гладкій поверхні столу. У скронях гучно пульсувала лише одна, лихоманкова й розлючена думка: “Що цей неймовірний нахаба взагалі собі дозволяє?!”
Того ж самого прохолодного вечора, нервово кутаючись у теплий, м’який домашній кардиган, вона надзвичайно емоційно, не добираючи слів, вилила всю цю історію Олені. Вони традиційно сиділи на маленькій кухні за великою чашкою гарячого трав’яного чаю з духмяною ромашкою.
— Та ти тільки уяви собі, який нечуваний, безпрецедентний нахаба! Як він узагалі посмів мені таке ляпнути просто у вічі, у моєму ж власному кабінеті? — розпалювалася Марта, все ще відчуваючи відлуння ранкового гніву, нервово гріючи змерзлі від хвилювання долоні об гаряче керамічне горнятко.
— Та видно неозброєним оком, що хлопець дуже впевнений у собі, раз наважився таке бовкнути своїй прямій начальниці, від якої залежить його зарплата, — дзвінко, від усієї душі засміялася Олена, неквапливо і розмірено розмішуючи маленькою ложечкою густий, бурштиновий липовий мед у своїй чашці. — А ти не гарячкуй так сильно. Краще придивись до нього трохи уважніше. Хто його знає, може, там дійсно щось цікаве є за цією показовою чоловічою бравадою.