Позаду залишилися три надскладні операції та нескінченні, сповнені болю місяці виснажливої реабілітації в палатах Феофанії. Тепер Катерина могла долати лише дуже короткі відстані, міцно спираючись на ходунки. Проте для повноцінного пересування містом вона залишалася нерозривно пов’язаною з інвалідним візком.
Її колишній шалений ритм — нескінченні наради, жорсткий авторський нагляд на об’єктах, блискавичні відрядження до Відня та Лондона — розчинився в минулому. На зміну прийшли одноманітні медичні процедури, крапельниці та консиліуми.
А Олексій — чоловік, який перед вівтарем присягався бути поруч у радості й найбільшому горі, — почав невблаганно віддалятися. Спочатку ці зміни здавалися мізерними: він просто частіше «затримувався на складних об’єктах» або проводив додаткові зустрічі з підрядниками.
Для зовнішнього світу він продовжував грати роль святого мученика і взірцевого чоловіка. Олексій найняв для дружини найдорожчих доглядальниць, повністю переобладнав їхній дім під її потреби, встановив сучасний ліфт і зручні пандуси. На гучних благодійних вечорах він виголошував такі проникливі промови, що змушував плакати навіть найцинічніших світських левиць.
— Моя дружина — справжній боєць, — говорив він низьким, оксамитовим голосом, по-власницьки і ніби турботливо кладучи важку руку їй на плече. — Її неймовірна стійкість надихає мене не здаватися щодня.
Проте за зачиненими дверима їхнього пентхауса панувала зовсім інша, морозна реальність. Короткі, сухі розмови, окремі спальні на різних кінцях коридору та глибока, чорна прірва глухого відчуження, що розширювалася з кожним новим світанком.
На одному з таких благодійних вечорів Катерина сиділа трохи віддалік, сховавши свій візок за масивною декоративною композицією з гортензій. Звідси, з тіні, їй було чудово видно, як чоловік майстерно «обробляє» публіку в залі.
У свої сорок два роки Олексій виглядав бездоганно: ідеально скроєний дорогий костюм, пряма впевнена постава, легка сивина на скронях, що додавала солідності. Саме зараз він активно щось доводив Олені Левченко, вкрай впливовій чиновниці з управління містобудування.
Раптом телефон Катерини м’яко завібрував на колінах. Повідомлення від Марини, її незмінного фізіотерапевта:
— Не забудь про вечірні ліки о двадцять другій. Як ти там взагалі тримаєшся серед усього цього нестерпного пафосу?
На обличчі Катерини промайнула ледь помітна, тепла усмішка. Марина залишалася чи не єдиною людиною в її оточенні, яка ніколи не дивилася на неї крізь призму жалю чи співчуття.
— Дивлюся, як мій чоловік вкотре чаклує над аудиторією, — швидко відписала вона. — А я тут виконую роль зручних декоративних меблів.
— Їм же гірше, вони втрачають генія, — миттєво відгукнулася Марина. — Завтрашній сеанс о другій годині залишається в силі? Спробуємо одну нову методику, буде боляче, але дієво.
Катерина саме збиралася набрати згоду, коли краєм ока помітила рух: Олексій впевнено вів впливову чиновницю просто до її схованки.
— А ось і творчий геній нашої корпоративної інклюзивності, — Олексій промовив це тим самим приторним тоном надмірно турботливого опікуна. — Моя люба дружина жорстко наполягає, щоб кожен новий проєкт «Бондар Девелопмент» був абсолютно безбар’єрним.
— Це не забаганка, а просто здоровий глузд, — відповіла Катерина, з усіх сил тримаючи обличчя і дивлячись прямо в очі гості. — Будинки створюються для людей, усіх без винятку.
— Я так захоплююся вашою силою волі, — манірно прощебетала чиновниця, склавши руки на грудях. — Олексій стільки розповідав про вашу жахливу трагедію. Це так невимовно сумно, коли така блискуча кар’єра раптово обривається на самому зльоті.
Катерина міцно стиснула підлокітники візка, ховаючи емоції глибоко всередині. Було боляче чути, як її власний чоловік уже давно поховав її професійне життя в очах усього міста.
— Моя кар’єра не обірвалася. Я продовжую активно консультувати, — твердо відрізала вона. — До речі, щодо нашого нового проєкту на Подолі, у мене є суттєві архітектурні правки до концепції фасадної групи…
— Катрусю, ти знову забуваєш про втому, — м’яко, але з відчутним металом у голосі перебив її Олексій, миттєво перехоплюючи ініціативу. — Олено, ходімо до стендів, я краще особисто покажу вам готові макети.
І ось так просто, всього за одну секунду, її знову безжально «вимкнули» з реального життя.
Значно пізніше, коли особистий водій обережно допомагав Катерині пересісти в їхній спеціально переобладнаний чорний позашляховик, Олексій вже відсторонено гортав стрічку економічних новин на яскравому екрані смартфона.
— Завтра з самого ранку маю важливий сніданок з інвесторами, — кинув він у порожнечу салону, навіть не підвівши очей. — Домна вже отримала вказівки, вона приготує тобі свіжий сніданок і принесе прямо в ліжко.
— Я цілком могла б поїхати на цю зустріч з тобою, — обережно запропонувала Катерина, вдивляючись у його профіль. — Зрештою, це ж наші спільні багаторічні партнери.