Олексій нарешті відірвався від екрана і подивився на неї. Глибоко в його зіницях читалося глухе роздратування, яке він незграбно намагався замаскувати під сімейну турботу.
— Катю, давай будемо реалістами. Логістика з твоїм візком по ресторанах… це завжди надто складно. Мені потрібно повністю сфокусуватися на фінансових показниках, а не нервувати через те, чи є в закладі правильний пандус і зручна вбиральня.
— Я тебе почула, — тихо, майже пошепки відповіла вона, відвертаючись до холодного скла, за яким пропливали нічні вогні столиці.
Вдома, у стінах їхньої ідеальної квартири, чоловік звичними, відпрацьованими до автоматизму рухами допоміг їй перебратися на край ліжка. У його дотиках не залишилося жодного натяку на людське тепло — лише суха механіка обов’язку.
— Тримай, ось твої вечірні, — він простягнув їй склянку з негазованою водою та дві масивні білі капсули. — Твій лікар чітко наголошував не пропускати прийом. Твоїй нервовій системі потрібен глибокий сон.
— Останнім часом я почуваюся від них так, ніби моя голова наповнена густим туманом, — спробувала кволо заперечити Катерина, дивлячись на ліки. — Може, варто хоча б трохи зменшити дозування?
— Не вигадуй дурниць. Кваліфікованим лікарям значно видніше, як триває процес відновлення. Пий.
Вона покірно проковтнула гіркі пігулки. За останній рік Катерина майже звикла до цього неприродного стану постійної легкої загальмованості та апатії, який став її вірним супутником. Олексій сухо клацнув вимикачем і ліг на своє ліжко. Їх розділяв не лише широкий прохід, а й прірва відчуженості.
Наступного ранку сонце безжально било у вікна порожньої квартири. На кухонному острові лежала поспіхом надряпана записка: Буду дуже пізно. Не забудь про свою вечірню терапію.
Катерина самостійно зробила собі каву — значно міцнішу, ніж їй зазвичай дозволяли медики, — і повільно заїхала у просторий робочий кабінет чоловіка. Їй конче потрібно було знайти одні старі архітектурні креслення для аналізу. Комп’ютер вимагав пароль, і раптом її накрило гостре усвідомлення: вона більше не знає цієї комбінації цифр. Ще три роки тому між ними не існувало жодних цифрових замків.
Вона вже розвернула візок до виходу, коли екран її телефону яскраво блимнув. Сповіщення надійшло з абсолютно незнайомого номера.
— Вибачте, що втручаюся, але ви маєте повне право знати правду про людину, з якою живете.
Серце жінки раптово закалатало так сильно, що відлуння віддавало у скронях. Тремтячими пальцями вона відкрила вкладений файл. На якісній фотографії був зображений Олексій. Він саме виходив із розкішних скляних дверей приватної клініки «Оберіг», вкрай ніжно і дбайливо обіймаючи за плечі молоду вродливу жінку з уже досить помітним вагітним животиком. Внизу екрана світилася дата і час знімка — вчорашній день, полудень. Точнісінько той час, коли чоловік, за його словами, мав сидіти на важкій двогодинній нараді в кабінетах міськради.
Того ж вечора, коли в замку нарешті клацнув ключ і Олексій переступив поріг, Катерина вже чекала його в напівтемній вітальні. Телефон із відкритим фотографічним доказом надійно ховався у глибокій кишені її домашнього халата.
— Як сьогодні пройшли переговори з інвесторами? — її голос звучав рівно, без жодної емоції.
— Блискуче. Ми остаточно затвердили річний бюджет будівництва. — Він втомлено скинув піджак і попрямував до бару, щоб налити собі щедру порцію віскі. — А як минув твій день? Терапія допомагає?
— День був надзвичайно пізнавальним, — повільно промовила Катерина. — Олексію, скажи мені… хто така Вероніка?
Рука чоловіка з наповненим келихом завмерла на півдорозі до губ.
— Вероніка? — перепитав він, і ця пауза видалася їй занадто вивіреною. — Це наш новий старший менеджер проєктів. Вкрай талановита й амбітна дівчина. А що викликало такий інтерес?
— Просто стало цікаво. Можливо, є щось таке, що ти сам хотів би мені розповісти про ваші… робочі стосунки?
Олексій з гуркотом опустив кришталевий келих на стіл.
— Вона молодий професіонал, а я виступаю її ментором. Катю, до чого взагалі ці дивні допити?
Вона мовчки витягла смартфон і розвернула екран до нього. Риси обличчя чоловіка миттєво скам’яніли, втративши будь-який вираз.
— Ти що, опустилася до того, що найняла приватного шпигуна?
— Мені надіслали це повідомлення кілька годин тому. Я гадки не маю, хто відправник.
— І ти, звісно ж, одразу повірила у найбрудніший сценарій? — він коротко і нервово розсміявся. — Це так типово для твого нинішнього психологічного стану. Ти стала такою… хворобливо підозрілою до всього навколо.
— Ця жінка на фото вагітна, Олексію.
— Так, вона вагітна. І повір, її законний чоловік, Григорій, зараз на сьомому небі від щастя. Я просто по-людськи допоміг їй дійти до автомобіля, бо дівчині раптово стало зле після задушливої наради. Як її безпосередній керівник, я несу елементарну відповідальність за своїх підлеглих.