Катерина повернулася до своєї самотньої кімнати в абсолютній, оглушливій тиші. Первісний страх повністю скував її тіло, не даючи зробити і вдиху. Олексій не просто планував покинути її заради молодшої жінки. Він холоднокровно, методично готував юридичний ґрунт, щоб офіційно визнати її недієздатною.
Для неї це означало б повний, тотальний контроль над її власними фінансами, медичним лікуванням і навіть елементарною свободою пересування. У реаліях України, маючи його колосальні гроші та зв’язки в судах, реалізувати цей план було більш ніж просто.
Вперше з моменту, коли вона побачила те фото біля клініки, Катерина відчула справжній, тваринний жах. Це більше не була банальна сімейна драма з коханкою. Це перетворилося на жорстоку боротьбу за фізичне виживання.
Наступного ранку жінка прокинулася з крижаною рішучістю, яка назавжди витіснила нічний страх. Якщо Олексій так сильно хотів війни без правил — він її неодмінно отримає. Але для перемоги їй потрібна була бездоганна стратегія. Вона розуміла: будь-який емоційний зрив, будь-яка сльоза зараз лише зіграють на руку його версії про її психічну нестабільність.
Першим, найважливішим кроком мали стати ліки. Багато місяців поспіль вона беззаперечно, як слухняна дитина, приймала цілі жмені різнокольорових пігулок. Олексій дбайливо викладав їх на її нічний столик кожного вечора. Це був складний коктейль із потужних знеболювальних, міорелаксантів та важких снодійних, щедро виписаних різними світилами з приватних клінік, які, звісно ж, тісно співпрацювали з її впливовим чоловіком.
— Марино, — тихо звернулася вона до реабілітолога під час наступного домашнього сеансу розтяжки, — ти можеш поглянути на дещо? Це життєво важливо.
Катерина висипала перед подругою на стіл цілий розсип надпочатих блістерів і темних баночок зі своєї великої аптечки. Марина насупилася і почала уважно вивчати склад кожного препарату. З кожною новою етикеткою її брови повзли все вище.
— Катю, скажи мені чесно… як довго ти приймаєш усю цю божевільну комбінацію?
— Десь близько восьми місяців. Олексій постійно каже, що це найкраща, найсучасніша схема знеболення. А що з ними не так?
Марина тремтячими пальцями взяла дві картонні упаковки і підняла їх на рівень очей.
— Цей міорелаксант… Боже мій, у такому кінському дозуванні він здатен перетворити на овоч навіть абсолютно здорову людину. А ось цей препарат поруч… його взагалі суворо заборонено призначати при травмах хребта, ця практика скасована ще років п’ять тому. Головна побічна дія цих ліків — глибока сплутаність свідомості, провали в пам’яті та важка апатія.
По спині Катерини пробіг колючий мороз.
— Олексій особисто контролює кожен мій прийом. Він постійно переконує мене, що я сама нібито плутаюся в дозах через погану пам’ять.
Марина подивилася на неї дуже серйозно, і в її очах блиснули сльози гніву.
— Тобі негайно потрібна консультація справжнього, незалежного невролога. Я особисто знаю одного видатного професора в столичному Інституті нейрохірургії. Він людина старої закалки, ніколи не бере хабарів і точно не заводить дружбу з сумнівними забудовниками.
Професор Литвин, статечний сивий чоловік із пронизливим, розумним поглядом, довго гортав товсту історію хвороби Катерини. З кожною перегорнутою сторінкою його обличчя ставало все більш похмурим від наростаючого професійного обурення.
— Пані Катерино, дозвольте запитати: хто саме вів ваше медикаментозне лікування останні пів року? — тихо запитав він, знявши окуляри і відкладаючи папери вбік.
— Мій сімейний лікар, доктор Грінченко. Він давній, близький друг мого чоловіка.
Професор важко похитав головою, дивлячись їй прямо в очі.
— Останній розгорнутий аналіз вашої крові чітко показує токсичні, небезпечні для життя рівні седативних речовин. Це не має нічого спільного з лікуванням травми. Це цілеспрямоване хімічне стримування. Ця пекельна суміш препаратів не просто знімала ваш фізичний біль — вона штучно і дуже агресивно гальмувала відновлення ваших пошкоджених нейронних зв’язків. Ви не одужували весь цей час лише тому, що вас свідомо тримали в стані напівсонної рослини.