Під пильним, щоденним наглядом професора Литвина Катерина розпочала вкрай обережний, розтягнутий у часі процес зменшення дозувань. Проте організм, який місяцями привчали до потужної хімічної отрути, віддавав свої позиції з неймовірним опором. Фізичні муки відміни виявилися справжнім пеклом: виснажливе, тягуче безсоння, неконтрольований тремор у кінцівках, що пробивав до самих кісток, і холодний піт, який щоночі змушував її змінювати постіль.
Але минуло два найважчі тижні, і сталося диво — густий, липкий туман у голові нарешті почав розсіюватися. Думки, які раніше в’язли, мов у болоті, стали кришталево чіткими. До неї повернулася здатність фокусуватися, аналізувати і відчувати. А найголовніше — під час закритих занять із Мариною вона змогла зробити те, що ще місяць тому здавалося абсолютною фантастикою. Стиснувши зуби від пекучого болю в попереку, Катерина міцно вчепилася побілілими пальцями за холодну деревину шведської стінки і, хитнувшись, втримала власну вагу, стоячи на ногах.
Тим часом маховик її таємного розслідування невпинно набирав обертів. Катерина найняла приватного детектива Оксану — жінку зі сталевим поглядом, колишню слідчу прокуратури, яку їй по великому секрету порадила та сама Марина. Оксана звикла працювати швидко, без зайвих емоцій і абсолютно непомітно.
Вже за кілька днів вона мовчки поклала перед Катериною на стіл товсту картонну папку. Усередині містилися факти, які остаточно і безповоротно руйнували весь фундамент її минулого життя.
— Вони знайомі набагато довше, ніж якийсь жалюгідний рік, — сухо почала Оксана, викладаючи на стіл серію кольорових фотографій. — Погляньте. Це Олексій та Вероніка на міжнародній архітектурній конференції у Відні. Дата зйомки: лютий дві тисячі вісімнадцятого року. За три повні місяці до вашої аварії.
Катерина затамувала подих, дивлячись на знімок. Олексій, розслаблений і щасливий, щось інтимно шепотів Вероніці на вухо за столиком у напівтемному барі дорогого австрійського готелю. Вони щиро сміялися, нахилившись одне до одного.
— Але є дещо значно гірше, — голос колишньої слідчої став жорстким, професійним. — Я глибоко копнула архіви по будівництву вашого елітного комплексу «Дніпровські Вежі». Той фатальний обвал оглядової платформи… Рівно за тиждень до трагедії головний інженер з техніки безпеки подав офіційний рапорт про критичний дефект несучих кріплень. Він категорично вимагав негайно зупинити будь-які роботи на чотирнадцятому поверсі.
— Я чудово пам’ятаю цей момент, — нахмурилася Катерина, потираючи скроні. — Олексій тоді особисто запевнив мене, що всі недоліки блискавично виправили. Я навіть бачила підписаний акт виконаних ремонтних робіт.
— Акт дійсно існує, — кивнула Оксана, витягаючи ксерокопію документа. — Ось він. Підписаний особисто рукою Олексія Бондаря. Але фокус у тому, що фактично жоден ремонт там ніхто не проводив. Бригади навіть не отримували відповідних матеріалів.
Катерина заціпеніла. Повітря в кімнаті раптом стало занадто важким.
— Ви зараз хочете сказати… що мій чоловік усе знав? Що він холоднокровно дозволив мені ступити на аварійну платформу, чудово розуміючи, що вона може обвалитися під моєю вагою в будь-яку секунду?
— Я кажу лише те, що підтверджують документи: він свідомо підписав фіктивні папери, щоб не зупиняти шалені темпи будівництва і не втрачати колосальні гроші інвесторів. А коли ви пішли туди з інспекцією… він просто промовчав і дозволив цьому статися.
Це відкриття виходило далеко за межі банальної подружньої зради. Це була прірва, що межувала з тяжким криміналом. Тепер Катерина чітко усвідомила: її чоловік не просто жадібний чи недбалий бізнесмен — він був по-справжньому небезпечним хижаком.
Після аварії Олексій майстерно, крок за кроком, ізолював її від усього світу. Він переконав усіх друзів і колег, що вона занадто слабка для спілкування. Тепер пазл склався повністю: він панічно боявся, що колись її гострий розум відновиться, і вона почне ставити незручні запитання про той день.
Більше не було часу на розпач. Катерина почала діяти з хірургічною точністю. Вона зателефонувала своїй рідній сестрі Лізі, яка обіймала посаду керівника відділу кібербезпеки у великій міжнародній IT-компанії.
— Лізо, мені терміново потрібна твоя професійна допомога. Але я маю одразу попередити: те, що я прошу, абсолютно нелегально.
Ліза на іншому кінці слухавки лише іронічно хмикнула:
— Для тебе, сестричко, я зламаю сервери Пентагону, якщо треба. Тим більше, я з першого дня нашого знайомства відчувала, що твій Олексій — вкрай слизький тип. Знаєш, як він майстерно відвадив мене від вашого дому? Постійно брехав мені в очі, що мої візити тебе занадто втомлюють і викликають мігрені. А я, дурна, вірила, думала, ти сама не хочеш нікого бачити.
Використавши весь свій арсенал навичок, Ліза зуміла обійти захист і отримала повний, неконтрольований доступ до закритого робочого листування Олексія.
Це була справжня скринька Пандори. Вони читали довгі листи до кіпрських офшорних реєстраторів, обурливу переписку з тими самими продажними лікарями, де чоловік прямим текстом, без краплі сорому, вимагав збільшити дози седації для дружини. Але найсильніший удар чекав Катерину там, де вона не могла навіть уявити: це були детальні фінансові плани купівлі елітної нерухомості для Вероніки. І оплачувалося це все за рахунок… її власного благодійного фонду.
— Він крав гроші з мого фонду «Безбар’єрний Київ»? — Катерина не могла повірити власним очам, вдивляючись у колонки цифр. Це був її найулюбленіший, найсвітліший проєкт, який фінансував встановлення сучасних пандусів, ліфтів та підйомників у звичайних школах та дитячих лікарнях.
— Понад вісім мільйонів гривень лише за останній звітний рік, — сухо підтвердила Ліза, виділяючи транзакції червоним кольором. — Він цинічно списував ці колосальні суми як консультаційні послуги іноземних фахівців та представницькі витрати, а реальні гроші безперешкодно текли на рахунки підставних фіктивних підприємців, безпосередньо пов’язаних із твоєю новою знайомою Веронікою.