Лють, чиста і спопеляюча, стала її новим паливом. Катерина розробила бездоганний план. Їй конче потрібно було виграти час, щоб максимально відновити втрачену фізичну форму до того дня, коли настане час розплати.
Вона продовжувала покірно, з опущеними очима приймати свої вечірні ліки з рук чоловіка. Тільки тепер це були звичайні комплексні вітаміни, які Марина ювелірно пересипала в оригінальні аптечні баночки від сильних препаратів. Для Олексія Катерина продовжувала віртуозно грати роль покірної, зламаної дружини, яка постійно скаржиться на втому і хоче лише спати.
Тим часом тричі на тиждень, коли Олексій був абсолютно впевнений, що його дружина перебуває на спокійній арт-терапії в художній студії на Андріївському узвозі (яку насправді тримала хороша знайома Марини, створюючи ідеальне алібі), Катерина до сьомого поту працювала в закритому реабілітаційному залі на іншому кінці міста.
Її прогрес був просто неймовірним, немов організм надолужував згаяні в хімічному сні роки. Щойно отрута повністю залишила її кров, атрофовані м’язи почали слухатися сигналів мозку. Вона заново вчилася стояти, переносячи вагу з п’яти на носок. Робила перший невпевнений крок, тримаючись за бруси, потім другий. Біль іноді був таким пекельним, що вона до крові прикушувала губу, але сама лише думка про вираз обличчя Олексія, коли він дізнається всю правду, змушувала її йти далі.
Фінальним, найголовнішим пазлом у цій картині став Микола — колишній охоронець з будівельного майданчика «Дніпровських Веж». Оксані, завдяки своїм старим зв’язкам, вдалося знайти його в глухому селі під Житомиром. Чоловік довго й уперто відмовлявся говорити з детективом, але коли на його подвір’я приїхала сама Катерина, совість старого працівника просто не витримала.
— Я взагалі не мав чергувати того клятого дня, — тихо зізнався Микола, нервово крутячи в загрубілих руках засмальцьовану кепку. — Я просто підмінив напарника. Знаєте… через два дні після вашого страшного падіння на майданчик особисто приїхав пан Олексій. Він викликав мене і сказав, що на серверах є моменти, де ви дуже плачете після зриву, і він, як люблячий чоловік, хоче захистити вашу гідність від чужих очей. Він попросив повністю видалити всі записи за той ранок. І одразу дав п’ять тисяч доларів готівкою.
— І ви видалили? — суворо запитала Оксана, яка стояла поруч.
— З головного сервера — так, видалив. Але… я зробив повну копію на свою особисту флешку. Про всяк випадок. Знаєте, у таких брудних справах із великими грошима крайнім завжди роблять простого охоронця.
Він повільно зайшов до хати і виніс маленьку, затерту флешку. На відео, хоч і зернистому, але цілком розбірливому, була чітко зафіксована хронологія того страшного ранку.
Олексій стояв біля тієї самої оглядової платформи разом із головним виконробом. Він емоційно показував на хитке, іржаве кріплення, щось сердито пояснював, а потім різко дістав із внутрішньої кишені дорогого пальта товстий білий конверт і передав його виконробу. Той покірно кивнув і махнув рукою бригаді робітників, щоб ті негайно забирали жовті попереджувальні знаки. Рівно через три години на цю платформу, нічого не підозрюючи, ступила Катерина.
Це був абсолютний кінець. Вже не просто злочинна недбалість — це був свідомий, проплачений замах на її життя та здоров’я.
Катерина поверталася до Києва, міцно стискаючи в сумочці безцінну флешку. До щорічного, пафосного гала-вечора їхньої компанії залишалося рівно три тижні. Олексій цього року вирішив провести його прямо у них вдома, у велетенському маєтку в Конча-Заспі, публічно мотивуючи це тим, щоб хворій Катрусі було значно зручніше пересуватися.
Проте насправді, як безперечно з’ясувала Оксана через встановлене прослуховування, його план був диявольським. Він планував саме там, перед усією елітою міста та камерами журналістів, публічно представити Вероніку як свого повноправного бізнес-партнера. А Катерину він хотів виставити як абсолютно неадекватну, психічно хвору жінку, яка вже найближчими днями потребуватиме примусової медичної опіки.
— Це неймовірно жорстоко, — здригнулася Марина, коли вони обговорювали цей план у тиші тренажерного залу. — Принизити тебе перед сотнями людей, та ще й у твоєму ж власному домі.
— Ні, — щиро посміхнулася Катерина, витираючи рушником піт із чола після виснажливого тренування. — Це просто ідеально. Він своїми ж руками ретельно будує сцену для свого власного грандіозного краху.
За два тижні до призначеної дати Катерина таємно зустрілася з відомою, безкомпромісною журналісткою-розслідувачкою Соломією Вітвіцькою. Їй конче потрібен був гучний, неконтрольований розголос, який неможливо буде купити чи зам’яти.
— Якщо ми справді запустимо цей матеріал у роботу, шляху назад уже не буде, — чесно попередила Соломія, уважно переглядаючи банківські виписки та відео з флешки. — Катерино, ви маєте розуміти: це відкрита війна з дуже впливовими, небезпечними людьми.
— Я вже давно перебуваю на війні, Соломіє, — спокійно відповіла Катерина, дивлячись прямо їй в очі. — Просто до сьогоднішнього дня я була на ній абсолютно беззбройною.
Підготовка йшла повним ходом, нагадуючи злагоджену військову операцію. Сестра Ліза дистанційно, через бекдор у системі, переналаштувала елітну систему розумного дому в Конча-Заспі так, щоб у визначену секунду перехопити повне керування всіма величезними екранами та звуком у бальній залі.
Катерина продовжувала бездоганно грати роль наївної, слабкої жертви. Вона навіть спеціально запитала Олексія, яку саме сукню їй краще вдягнути на прийом, тим самим дозволивши йому власноруч вибрати щось максимально скромне, закрите і мішкувате, щоб приховати її надмірно схудле тіло та підкреслити статус хворої. Але у неї, звісно ж, був свій, окремий план на цей вечір.
Настав вечір перед грандіозним гала-прийомом. Олексій, як завжди турботливо, особисто приніс їй гарячий трав’яний чай просто в ліжко.
— Завтра на нас чекає справді великий день, — сказав він з тією ж фірмовою, фальшивою посмішкою люблячого чоловіка, від якої тепер хотілося вимити руки. — Ти готова до нього, люба?
Катерина обережно взяла порцелянову чашку. Вона точно знала, що на дні знову розчинена подвійна, забійна доза снодійного, яка мала гарантувати її млявість на завтра.
— Так, — тихо відповіла вона, і, дочекавшись, коли він відвернеться до шафи, миттєво і безшумно вилила всю рідину у великий вазон із розлогим фікусом, що стояв біля тумбочки. — Я відчуваю всім серцем, що саме завтра абсолютно все зміниться назавжди.
— Так і буде, Катю. Так і буде, — задоволено кивнув він, самовпевнено гасячи світло в кімнаті. — Спи міцно.