З наближенням дати суду мене все частіше викликали на зустрічі з прокурором. Алла Комарова була неймовірно прискіпливою і готувала мене до кожного можливого удару, який міг завдати захист.
— Вони будуть намагатися виставити вас мстивою та корисливою, — попереджала вона, крокуючи своїм кабінетом. — Будуть малювати образ людини, яка затаїла образу на Кароліну і просто побачила ідеальну можливість для помсти.
— Але ж я нічого їй не зробила! Я ніколи їй не мстилася!
— Я це знаю. Але Хмельницький — майстер сіяти сумніви. Він обов’язково вхопиться за те, що ви свідомо поміняли келихи місцями. Він натякатиме, що ви чудово розуміли, що станеться, і просто хотіли її публічно знищити.
— Я поміняла їх, бо не хотіла, щоб мене накачали невідомими препаратами!
— І це абсолютно адекватна реакція, — кивнула Алла. — Але він усе перекрутить. Тому, коли ви будете давати свідчення, залишайтеся максимально спокійною. Відповідайте чітко і лише на поставлені запитання. Не переходьте в захист і не піддавайтеся на емоції, хоч би які провокації він влаштовував.
Це була чудова порада, але я зовсім не була впевнена, що зможу її дотриматися.
Судовий процес розпочався холодного листопадового понеділка у будівлі столичного суду. Коридори були вщерть забиті журналістами, операторами з камерами, просто цікавими роззявами та елітними подругами Кароліни. Усі ці жінки в дорогих шубах і з брендовими сумками пропалювали мене своїми поглядами. Я ж обрала просту темно-синю сукню і мінімум прикрас. Алла порадила виглядати охайно, але не зухвало: «Ви — звичайна вчителька, яка стала жертвою людини з грошима та владою. Суд має побачити саме це».
Оскільки стаття була важкою — замах на життя та здоров’я — розгляд справи проходив за участю суду присяжних. Їх відбирали два дні. Я намагалася прочитати їхні обличчя, вгадати, хто з них вірить мені, а хто — ні, але вони зберігали професійну нейтральність.
Кароліна сиділа за столом захисту в ніжно-рожевому костюмі, виглядаючи такою маленькою і тендітною. Хмельницький явно добре її натренував. Вона періодично промокала очі хустинкою, бездоганно граючи роль несправедливо звинуваченої жертви. Мене від цього просто нудило.
Вступна промова Алли Комарової була потужною. Вона чітко розклала всі факти по поличках. У Кароліни був мотив — вона категорично не схвалювала цей шлюб. У неї був засіб — доступ до сильнодіючих препаратів своєї сестри. У неї була можливість — те вікно часу на бенкеті, коли біля столу нікого не було. Відео з камер спостереження фіксувало її свідомі дії. А результати токсикології підтверджували, яка саме речовина була в келиху.
— Це не була якась прикра випадковість, — впевнено звернулася Алла до присяжних. — Це була холоднокровна, прорахована спроба отруїти і публічно принизити молоду жінку в найщасливіший день її життя. І єдина причина, чому сьогодні на лаві підсудних сидить пані Астахова, а не лежить у лікарні її невістка — це те, що Лора вчасно помітила небезпеку і захистила себе.
Вступна промова Хмельницького малювала кардинально іншу картину.
— Кароліна Астахова — це любляча мати, віддана дружина і стовп нашого суспільства, — його голос звучав так щиро, що йому хотілося вірити. — Вона витратила десятиліття на благодійність, підтримку місцевих ініціатив та виховання двох успішних синів. У неї немає жодних судимостей, жодної історії насильства чи неадекватної поведінки. І нас просять повірити, що ця поважна жінка в день весілля власного сина раптом вирішила отруїти невістку?
Він скрушно похитав головою:
— Панове присяжні, ця справа побудована на хибних припущеннях. Ви побачите, що докази далеко не такі однозначні, як стверджує обвинувачення.
Першим свідком був ведучий нашого весілля. Він підтвердив хронологію подій. Потім виступав адміністратор «Кришталевого маєтку», який пояснив, коли і як були розставлені келихи. Далі викликали Жанну Войтович, сестру Кароліни. Вона виглядала дуже незручно і постійно уникала зорового контакту з підсудною. Алла м’яко провела її через допит.
— Ви маєте рецепт на сильне седативне, це так?
— Так. Від панічних атак.
— Де знаходилася баночка з ліками за тиждень до весілля?
— Я гостювала у Кароліни. Ліки лежали в гостьовій ванній кімнаті.
— Коли ви виявили, що таблетки зникли?
— Коли поліція попросила мене перевірити. Я перерахувала і побачила, що не вистачає п’яти штук.
— Чи можливо, що ви самі їх випили і забули?
— Ні. Я дуже суворо контролюю свої препарати.
Перехресний допит Хмельницького був лагідним, але дуже цілеспрямованим.
— Пані Жанно, ви сказали, що жили в гостьовій кімнаті. Скільки людей мали туди доступ?
— Ну, тільки я.
— А двері замикалися на ключ?
— Ем… ні, але…
— Тобто будь-хто в будинку міг зайти туди? Наприклад, персонал?
— У Кароліни немає постійної прислуги, лише клінінг раз на тиждень, але їх тоді не було.
— А як щодо відвідувачів? Може, сини Кароліни заходили?
Жанна завагалася:
— Данило приїжджав кілька разів. А Андрій там жив.
Хмельницький миттєво вхопився за це:
— Отже, сини теж мали безперешкодний доступ до ваших ліків?
— Напевно, але…
— Дякую, пані Жанно. Більше запитань не маю.
Я чудово розуміла, що він робить. Він саджав у голови присяжних зерно сумніву: мовляв, таблетки міг взяти будь-хто інший. Це була відверта маніпуляція, але вона могла спрацювати.
Наступного дня настав мій час. Мої руки тремтіли, коли я складала присягу. Алла підбадьорливо мені посміхнулася.
— Лоро, розкажіть нам про ваші стосунки з підсудною до весілля.
Я глибоко вдихнула і розповіла все. Про її постійний холод, про зверхність, про приховані образи та відверте несхвалення. Я намагалася, щоб мій голос звучав рівно і фактологічно.
— Чи казала вона вам колись прямо, що не хоче цього шлюбу?
— Не такими словами. Але вона давала це зрозуміти.
— Яким чином?
— Вона натякала, що Данило занадто молодий для сім’ї. Вона постійно намагалася познайомити його з іншими жінками свого кола. Вона намагалася повністю перебрати на себе організацію нашого свята. Це були дрібниці, але вони відбувалися постійно.
— А в день весілля… що саме ви побачили?
Ось він. Найважливіший момент. Я детально описала, як побачила Кароліну біля столу, як помітила таблетку і як вирішила переставити келихи. Алла змусила мене повторити це двічі, щоб кожна деталь чітко закарбувалася в пам’яті присутніх.
А потім настала черга Хмельницького. Він підвівся, елегантно застебнув піджак свого дорогого костюма і посміхнувся мені. Це не була добра посмішка.
— Пані Астахова, ви стверджуєте, що бачили, як ваша свекруха кидає щось у ваш келих, правильно?
— Так.
— І ви одразу зрозуміли, що це якийсь небезпечний препарат?
— Я не знала, що саме це було, але розуміла, що йому там не місце.
— Але ж ви не могли знати, чи це щось шкідливе!
— А навіщо ще їй потайки кидати пігулки в мій напій?
— Можливо, цей препарат призначався взагалі не для вас. Можливо, як стверджує захист, вона просто переплутала келихи і приймала свої власні ліки від стресу.
— У неї немає рецепта на ці ліки!
— Наскільки вам відомо. Ви ж не маєте доступу до її медичної картки, чи не так?
— Ні, але…
— І ви свідчили, що поміняли келихи. Це був ваш свідомий, прорахований вибір.
— Так, я захищала себе.
— Або ви просто хотіли підставити Кароліну Астахову? Створити ситуацію, в якій вона буде публічно принижена перед сотнями людей, адже ви чудово знали, що станеться, коли вона це вип’є?
— Ні! Я не знала, що станеться. Я просто не хотіла пити те, що вона мені підсипала!
— Але ви дозволили їй це випити! — Хмельницький підвищив голос. — Ви стояли і спокійно дивилися, як ваша свекруха вживає речовину, яку ви вважали небезпечною!
Я задихнулася від обурення, намагаючись підібрати слова.
— Я… я не думала про це в такому ключі. Я просто діяла на інстинктах.
— Ви діяли так: свідомо поміняли келихи і промовчали. Ви не попередили її. Ви не попередили нікого з присутніх. Ви просто спостерігали. Вам не здається це жорстоким, пані Астахова?
— Це вона намагалася мене отруїти!
— Нібито намагалася! Або ж ви просто побачили ідеальну можливість позбутися свекрухи, яку, за вашим власним зізнанням, ви терпіти не могли. Принизити її настільки, щоб вона була повністю знищена, а ви отримали свого чоловіка в повне розпорядження!
— Це неправда! — сльози градом покотилися по моїх щоках, і я зненавиділа себе за цю слабкість. Алла ж просила мене не емоціонувати. Але я більше не могла терпіти. — Я просто не хотіла, щоб мене накачали наркотиками на моєму власному весіллі!
— Більше запитань не маю, — задоволено посміхнувся Хмельницький і сів на місце.
Я сходила з місця для свідків із відчуттям тотального провалу. Здавалося, я зіграла прямо за його сценарієм. Алла намагалася мене заспокоїти під час перерви: «Ви впоралися чудово. Присяжні бачили, що він на вас просто нападає. Це зіграє нам на руку». Але я зовсім не була в цьому впевнена.
Наступним свідком був експерт із відеоспостереження. Він покадрово розібрав для суду відеозапис, збільшуючи масштаб, щоб усі чітко бачили: Кароліна уважно читала іменні картки, вона цілеспрямовано обрала саме мій келих і свідомо вкинула туди препарат.
— На вашу професійну думку, — запитала Алла, — чи могло це бути випадковістю?
— Ні. Її дії були абсолютно скоординованими та цілеспрямованими.
Хмельницький намагався довести, що відео занадто розмите для таких висновків, але експерт стояв на своєму. Потім виступав токсиколог. Він пояснив, що саме прийняла Кароліна, в якій дозі та які наслідки це викликає.
— У тій дозі, яку прийняла пані Астахова, — пояснив лікар, — настає важка інтоксикація, втрата гальмівних реакцій, можливі галюцинації та повна втрата координації. Людина виглядає сильно п’яною і не здатна контролювати свою поведінку.
— А якби це випила Лора Зимовець?
— Наслідки були б аналогічними. Можливо, навіть гіршими, враховуючи, що Лора важить значно менше за пані Астахову.
Докази були просто вбивчими. Але чи вистачить цього?
На четвертий день суду на місце свідка викликали саму Кароліну. Вона одягла строгий кремовий костюм, її волосся було ідеально укладене. Вона виглядала як чиясь мила, заможна бабуся, а не злочинниця. Хмельницький вів її через свідчення, як у відрепетируваному танці.
— Пані Астахова, чи підсипали ви седативний препарат у келих своєї невістки?
— Абсолютно ні, — її голос був чистим і твердим. — Я б ніколи не опустилася до такого.
— Тоді як ви поясните відеозапис?
— Того дня я була в стані величезного стресу. Мій старший син одружувався, я мала виголошувати промову перед сотнями людей. Мої нерви не витримували, і я вирішила прийняти заспокійливе. Я була настільки розгублена, що просто переплутала свій келих з чужим.
— Ви приймали препарат для себе?
— Так. Я дуже нервувала, і моя сестра запропонувала мені одну зі своїх пігулок, щоб допомогти мені впоратися з хвилюванням.
Це було щось новеньке. Жанна під присягою нічого подібного не казала.
— Чому ви не повідомили про це раніше?
— Мені було соромно. Я не хотіла, щоб люди думали, ніби я не можу впоратися зі своїми емоціями. А коли все це сталося, коли я опинилася в лікарні… я була настільки налякана і дезорієнтована, що просто не могла ясно мислити.
Це була чудова історія. У неї справді можна було повірити. Тепер Алла Комарова мала розібрати цю брехню на атоми.
— Пані Астахова, ви стверджуєте, що сестра сама дала вам ці ліки. Але чи казала вона про це під присягою?
Кароліна нервово ковтнула.