Єдиним променем світла було те, що Данило тепер вірив мені. Абсолютно і беззаперечно. Він переглянув те відео з камер спостереження не менше десятка разів, намагаючись осягнути, як його рідна мати могла піти на таке.
— У неї завжди був пунктик щодо тотального контролю, — сказав він якось пізно вночі, коли ми лежали в ліжку, дивлячись у стелю. — З самого дитинства все мало бути ідеальним: ідеальний будинок, ідеальна сім’я, ідеальна репутація. Родина батька мала великі гроші, і вона до нестями хотіла бути «своєю» в тих елітних колах. Ми з Андрієм були для неї просто красивими аксесуарами для її ідеальної картинки.
— Це дуже сумно, — тихо озвалася я.
— Так. Але це не виправдовує того, що вона зробила з тобою. — Він повернувся до мене в темряві. — Знаєш, якщо ми приносили зі школи оцінку, нижчу за «відмінно», вона не кричала. Вона ніколи не підвищувала голос. Вона просто окачувала нас таким крижаним розчаруванням, що це було гірше за будь-які крики. Коли мені було дванадцять, я отримав дев’ятку з математики, і вона просто не розмовляла зі мною три дні.
— Данило, але ж це психологічне насильство.
— Тепер я це розумію. А тоді я думав, що це нормально. Що всі мами такі. Вона контролювала все: що ми одягаємо, з ким дружимо. У старших класах я хотів піти в театральну студію, але вона сказала, що це «не личить Астаховим». Тому я пішов на великий теніс, бо саме цим займалися діти її заможних подруг.
— А як щодо твого батька?
— А його ніколи не було поруч. Бізнес, зустрічі, відрядження, закриті клуби. Мати керувала всім у домі, а він просто… дозволяв їй це робити. Думаю, він навіть не помічав, що вона з нами робить.
— А коли ми почали зустрічатися?
Данило сумно посміхнувся:
— Це був перший раз у моєму житті, коли я по-справжньому пішов проти її волі. Вона одразу дала зрозуміти, що ти — не той варіант, який вона для мене планувала. «Занадто звичайна, — казала вона. — Занадто середній клас. Не з тієї родини».
— Вона прямо так і казала?
— Ну, слова вона підбирала більш елегантні, але суть була саме такою. Вона постійно намагалася звести мене з доньками своїх знайомих — дівчатами з трастовими фондами та правильними прізвищами. Вона щиро не могла зрозуміти, чому мене тягне до простої вчительки зі звичайної сім’ї.
— Мені дуже шкода.
— Не треба. Ти — найкраще, що траплялося в моєму житті. Обрати тебе, а не її ілюзії — це було моє перше справжнє, свідоме рішення.
Він ніжно поцілував мене, і на якусь мить я змогла забути про суд, який нависав над нами чорною хмарою. Але ця хмара нікуди не зникала.
Ближче до суду напруга лише зростала.
— До речі, батько подав на розлучення, — сказав мені Данило якось вранці.
Я ледь не поперхнулася кавою.
— Що?!
— Сьогодні вранці. Андрій розповів. Адвокат батька вже передав їй документи.
Я не знала, як на це реагувати. Роман завжди був холодним і відстороненим, але я була впевнена, що він захищатиме дружину до останнього, хоча б заради статусу.
— Чому саме зараз?
— Тому що він нарешті побачив її справжнє обличчя. А ще — тому що він принижений. Прізвище Астахових для нього — це святе, а вона змішала його з брудом. Вона зробила їх посміховиськом на всю країну.
— Отже, він просто кидає її, коли все стало погано.
— Вона намагалася отруїти його невістку, Лоро. Так, він її кидає.
Я відставила чашку, перетравлюючи цю інформацію.
— А як Андрій усе це сприймає?
— Дуже важко. Він злий на матір, але вона все одно його мама. А тепер батьки розлучаються, сім’я розвалюється, і йому скоро йти на навчання в університет із цим тавром.
— Він ні в чому не винен.
— Я знаю. Я сказав йому, що він може жити з нами стільки, скільки захоче. Що ми — його сім’я, незважаючи ні на що.
Ми. Сім’я. Попри все те пекло, ми все ще були разом. Кароліна програла.
Попереднє слухання було швидким і формальним. Прокурор Алла Комарова, жорстка і неймовірно гостра жінка, розбила всі аргументи захисту вщент. Хмельницький намагався довести, що Кароліна просто приймала заспокійливе для себе через стрес і випадково впустила таблетку не в той келих.
— Якщо пані Астахова приймала цей препарат для власного заспокоєння, — парирувала Комарова, — то чому в неї немає на нього рецепта? Чому вона взяла його з баночки своєї сестри без дозволу? І головне — якщо це була випадковість, чому вона нікому нічого не сказала? У неї було достатньо часу, щоб крикнути: «Ой, я випадково впустила свої ліки в цей келих!». Але вона мовчала. Вона стояла і дивилася, як її невістка сідає за стіл, щоб випити отруту.
Суддя призначив дату початку повноцінного судового розгляду. За три місяці.
Попереду було три довгих місяці життя в підвішеному стані.