Я обережно озирнулася. Ніхто не звертав на мене уваги. Ведучий щось пояснював діджею, гості гомоніли, а Данило стояв в іншому кінці зали, обіймаючись зі своїм університетським товаришем. У мене було секунд тридцять до початку офіційної частини. Моя рука потягнулася вперед. Я взяла третій келих зліва — свій келих — і переставила його на правий край столу, туди, де під час тосту мала стояти Кароліна. Потім я взяла її чистий келих і поставила його на своє місце.
У скронях пульсувала кров. Що я роблю? Це ж справжнє божевілля.
— Пані та панове, просимо всіх зайняти свої місця! — гучно оголосив ведучий. — Ми переходимо до найзворушливішої частини вечора!
Я здригнулася і ледь не розлила шампанське. Швидко відійшовши від столу, я відчула, як у мене підкошуються ноги. Юля підбігла і взяла мене під руку.
— Ходімо. Тобі треба сісти, ти якась бліда.
Я дозволила їй довести мене до стільця. Данило опустився поруч, широко посміхаючись, і знайшов мою руку під столом. Його дотик був таким теплим і рідним.
— Готова до цього? — прошепотів він.
Я не змогла вимовити ні слова. Просто кивнула.
Першим підвівся мій тато. Він тремтячими руками розгорнув аркуш паперу і виголосив неймовірно щиру промову про те, як я росла, як сильно він мною пишається, і про те, що Данило має берегти його маленьку дівчинку, інакше матиме справу з ним. Усі в залі тепло засміялися. Я спробувала посміхнутися у відповідь, але мій погляд магнітом тягнувся до того келиха, що стояв на місці Кароліни. Боже мій, що ж я наробила?
Наступною слово взяла моя мама. Вона постійно витирала сльози щастя, промовляючи неймовірно теплі слова про кохання, шлюб, взаємоповагу та партнерство. Я кивала, посміхалася, але майже не чула її слів. Уся моя увага була прикута до одного-єдиного кришталевого келиха.
Потім підвівся Тарас, найкращий друг і свідок Данила. Він почав сипати жартами про холостяцькі роки мого чоловіка, про їхні студентські пригоди в університеті, і щедро роздавав поради щодо сімейного життя, хоча сам був абсолютно некваліфікованим у цій справі. Зала знову вибухнула сміхом. Пролунав черговий дзенькіт десятків келихів.
І ось, нарешті, підвелася Кароліна.
Вона виглядала просто неперевершено — втілення елегантності та столичного шику. Свій келих із шампанським вона тримала однією рукою з ідеальним манікюром. Її посмішка була неймовірно граційною, коли вона обвела поглядом розкішну бенкетну залу.
— Дякую всім, що розділили з нами цей день, — почала вона. Її голос звучав плавно, поставлено, як у людини, що звикла виступати на благодійних вечорах. — Сьогодні ми святкуємо не просто створення нової сім’ї, а об’єднання двох родин.
У мене пересохло в горлі. Я фізично не могла ковтнути навіть слину.
— Данило завжди був моєю найбільшою гордістю та радістю, — продовжувала Кароліна. — Мій первісток. Мій блискучий, красивий, успішний хлопчик.
Вона подивилася на Данила з такою непідробною, щирою материнською любов’ю, що на якусь долю секунди я навіть засумнівалася у власній адекватності. Може, я все вигадала? Може, вона дійсно любить його настільки, що просто бажає йому щастя? Але потім її погляд повільно ковзнув до мене. І я знову побачила це. Той самий холодний, жорсткий, розважливий блиск в очах.
— Лоро, — промовила вона, і моє ім’я в її устах прозвучало якось чужо і неприродно. — Ласкаво просимо до нашої родини. Сподіваюся, ти будеш дуже… щасливою.
Ця пауза перед словом «щасливою» була навмисною. Максимально продуманою і важкою. Кароліна елегантно підняла свій келих:
— За нареченого та наречену!
— За молодят! За нареченого та наречену! Гірко! — радісно підхопила зала.
Мої руки зрадницьки тремтіли, коли я підняла свій напій. Данило підняв свій, щиро сяючи від щастя. Кароліна піднесла шампанське до губ і зробила глибокий ковток. Я спостерігала за цим, ніби паралізована. Я бачила, як вона ковтнула раз. Потім вдруге.
Вона опустила келих. На її обличчі грала та сама самовдоволена, хижа посмішка. Але нічого не відбувалося. Кілька секунд я сиділа, затамувавши подих. Може, я помилилася? Може, це була не отрута? Або доза була занадто малою, щоб подіяти? Або…
Раптом Кароліна сильно закліпала очима, ніби її щось різко здивувало або засліпило.
Данило саме підвівся, щоб виголосити свій власний тост — щось дуже зворушливе про те, як він покохав мене з першої хвилини нашої зустрічі, про те, як ми будемо будувати наше спільне життя, про вічність. Я абсолютно не могла сфокусуватися на його словах. Я не відривала погляду від свекрухи.
Кароліна поставила келих на стіл. Її рука повільно потягнулася до лоба, злегка притискаючи скроню. Вона трохи похитнулася і спробувала спертися на спинку свого стільця, щоб не впасти.
Роман, її чоловік, стурбовано торкнувся її ліктя:
— Кароліно? З тобою все гаразд?
— Я в порядку, — відмахнулася вона, але її голос прозвучав якось дивно. Тягуче і глухо.
Данило закінчив свій тост. Усі знову випили. Я піднесла шампанське до губ, але не зробила жодного ковтка — просто змочила губи і поставила келих назад. Діджей увімкнув приємну фонову музику, гості повернулися до своїх розмов та салатів. Незабаром мали подавати гаряче.
Я слідкувала за Кароліною, наче яструб за здобиччю. Вона все ще стояла, але щось явно йшло не так. Її погляд став якимось скляним, розфокусованим. Вона посміхалася, але ця посмішка була занадто широкою, занадто розслабленою і абсолютно нетиповою для неї.
— Кароліно, можливо, тобі краще присісти? — тихо запропонував Роман, намагаючись обережно підштовхнути її до стільця.
— Ні! — раптом дуже голосно відрізала вона, різко скидаючи його руку. Кілька гостей за сусідніми столиками здивовано обернулися. — Ні, я почуваюся просто чудово!
А потім вона засміялася. Це не був її звичайний, контрольований, стриманий сміх світської левиці. Це був високий, дикий, майже маніакальний регіт, який луною рознісся по всій залі.
Данило стурбовано нахмурився.
— Мамо?
— Данило! — вона різко повернулася до нього, спіткнувшись на рівному місці, і схопилася за край столу, щоб утримати рівновагу. — Мій найкрасивіший хлопчику! Я тобі коли-небудь казала, як сильно я тобою пишаюся?
— Ти щойно це сказала, мамо. У своєму тості.
— Хіба? — знову цей дикий регіт. — Ну, так от. Я пишаюся. Дуже, дуже пишаюся!