Її голос ставав усе гучнішим. Тепер на неї витріщалася вже добра половина зали. Обличчя Романа почало наливатися червоним кольором від сорому.
— Кароліно, досить. Тобі треба вийти на свіже повітря. Ходімо.
— Мені не потрібне повітря! — оголосила Кароліна на весь ресторан. — Мені треба танцювати!
І перш ніж хтось встиг її зупинити, вона різко скинула зі своїх ніг неймовірно дорогі брендові туфлі на шпильці і побігла — в буквальному сенсі побігла — босоніж на танцювальний майданчик.
Діджей саме увімкнув якусь повільну, ліричну композицію. Кароліна ж почала танцювати так, ніби вона знаходилася на рейв-вечірці в нічному клубі. Вона підкинула руки високо вгору, її стегна дико і хаотично розгойдувалися, абсолютно не потрапляючи в ритм музики. У величезній бенкетній залі запанувала мертва тиша. Чути було лише тиху мелодію та істеричний сміх моєї свекрухи.
— Господи помилуй, — ледь чутно видихнув Данило поруч зі мною.
Я не могла поворухнутися. Я могла лише з жахом спостерігати, як моя стримана, завжди ідеальна свекруха, для якої репутація та статус були сенсом життя, влаштовує з себе абсолютне, тотальне посміховисько.
— Усі танцюють! — кричала вона, кружляючи навколо своєї осі. Її ідеальна салонна укладка розпалася, і пасма волосся прилипли до спітнілого обличчя.
Біля нашого столу раптово виріс Андрій. Його молоде обличчя було блідим як крейда.
— Що з мамою?
— Я не знаю, — сказав Данило, підхоплюючись з місця. — Я зараз її заберу.
Він швидко попрямував до танцполу, але Кароліна, помітивши його, різко розвернулася і побігла в інший бік, хихикаючи, як маленька дівчинка, яка грає в лова.
— Не доженеш! — проспівала вона на весь зал.
Гості вже почали діставати свої смартфони. Я бачила спалахи камер. Хтось знімав відео, хтось уже наживо транслював це в соціальні мережі. Данило нарешті наздогнав матір і міцно, але обережно схопив її за руку.
— Мамо, тобі треба сісти. Тобі явно недобре.
— Мені дивовижно! — наполягала вона, але її язик уже помітно заплітався. — Краще, ніж будь-коли за останні роки!
Вона різко висмикнула руку і, хитаючись, попрямувала до зони з десертами. Саме там, на окремому візку, стояв наш весільний торт — розкішний п’ятиярусний кондитерський шедевр, прикрашений їстівними квітами ручної роботи, який коштував дорожче, ніж моя машина.
— Мамо, ні! — крикнув Данило.
Але Кароліна вже була там. Вона стояла перед тортом, розхитуючись із боку в бік. Її очі були широко розплющені, а погляд — абсолютно порожній.
— Яка краса… — протягнула вона. А потім просто простягла обидві руки і відірвала величезний шматок бісквіта з нижнього ярусу.
— Мамо! — не своїм голосом закричав Данило.
Кароліна запхала шматок торта просто собі до рота. Солодкий крем розмазався по всьому її обличчю, забруднивши ніс та підборіддя. Вона знову дико засміялася, схопила ще одну жменю крему і різко кинула її в натовп. Шматок липкого бісквіта влучив у сукню якоїсь гості з боку нареченого. Жінка пронизливо закричала.
І тут почався абсолютний хаос.
Роман і Данило кинулися до неї одночасно, намагаючись відтягнути Кароліну від десертного столу. Вона відбивалася від них, продовжуючи істерично реготати і хапати руками залишки знищеного весільного торта.
Усі гості підскочили зі своїх місць. Хтось кинувся допомагати чоловікам, хтось, навпаки, задкував від жаху. Камери смартфонів не припиняли блимати.
— Хтось викличте швидку! — почула я відчайдушний крик своєї мами.
Кімната попливла перед моїми очима. Я вчепилася в край столу, намагаючись усвідомити масштаб того, що бачу. Кароліна врешті-решт втратила рівновагу і впала прямо в купу розчавленого крему. Її ексклюзивна сукня від відомого дизайнера тепер була вкрита липкою мастикою та пом’ятими цукровими квітами. Вона все ще тихо хихикала, але звук ставав дедалі слабшим, а її очі почали закочуватися.
— Кароліно! — Роман стояв перед нею на колінах, його руки нещадно тремтіли. — Що з тобою?! Що ти прийняла?!
— Нічо-о-о-го, — промуркотіла вона. Слова перетворилися на нерозбірливу кашу. — Я нічого не брала.
У цей момент Данило обернувся до мене. Його обличчя було маскою абсолютного нерозуміння, болю і страху. Наші погляди зустрілися посеред цього розгромленого бенкетного залу. Я повільно підвелася, відчуваючи, як тремтять мої коліна. Господи, що я наробила?
Поруч матеріалізувалася Юля.
— Лоро, що відбувається? У неї інсульт чи що?
— Я не знаю, — прошепотіла я зблідлими губами.
Але я знала. Я точно знала, що саме відбувається. Зараз Кароліна відчувала на собі дію того самого препарату, який вона з такою турботою приготувала для мене.