Остап сидів поруч, сповнений гордості за свою наречену. Її цілеспрямованість завжди викликала в ньому повагу. Але десь на периферії свідомості билася нав’язлива думка: вона знову чогось не договорює. Олена Василівна ж, попри привітну усмішку та ввічливі слова, відчула фальш. За холодною, завченою розповіддю дівчини їй ввижався сухий розрахунок. Життєвий досвід підказував їй, що люди не відрізають своє минуле без вагомих причин, і вона твердо вирішила докопатися до суті.
Того ж вечора, коли Марта пішла до гостьової кімнати відпочивати, Олена перехопила сина в коридорі.
— Остапе, послухай мене уважно, — її тон не терпів заперечень. — Нам необхідно запросити її тітку Ганну на весілля. І, що важливіше, ми маємо з’ясувати, яка чорна кішка між ними пробігла. Це не схоже на звичайну побутову сварку чи непорозуміння. Тут приховано щось значно глибше.
Остап важко зітхнув, потираючи перенісся.
— Мамо, ну навіщо ти туди лізеш? Марта не хоче про це говорити. Це її травма.
— Якщо ця дівчина збирається стати твоєю дружиною і частиною нашої родини, ми маємо повне право знати, ким вона є насправді, — наполягала мати. — Я сама поїду до цієї тітки і поговорю з нею.
— Мамо, це ж Хмельницька область! Це далеко, навіщо ці слідчі експерименти? — спробував відговорити її хлопець.
Олена Василівна подивилася на сина своїм фірмовим поглядом, у якому читалася непохитна воля:
— Мене це не зупинить. І крапка.
Наступного ранку сіра стрічка асфальту вже стелилася під колеса потужного позашляховика Остапа. Попри всі його вмовляння, Олена Василівна свого рішення не змінила. Дорога до того самого невеличкого села під Хмельницьким мала забрати майже десять годин, але в салоні автомобіля панувала напружена, тягуча тиша. Остап міцно стискав кермо, вдивляючись у похмурі осінні пейзажі за вікном, і подумки благав, аби материнські підозри виявилися лише безпідставною параноєю.
Тим часом у Львові, у своїй затишній орендованій квартирі, Марта стояла перед великим дзеркалом. Вона неквапливо налила собі келих сухого червоного вина, помилувалася тим, як рубінова рідина виграє у променях ранкового сонця, і ледь помітно, але щиро усміхнулася власному відображенню. Її план працював бездоганно.
Вона відчувала себе талановитим шахістом, який майстерно розіграв дебют і тепер впевнено вів партію до перемоги. Остап був для неї не просто чоловіком — він був її золотим квитком. Шансом назавжди вирватися зі злиднів, забути про постійну економію, старий одяг і принизливий страх перед завтрашнім днем.
Вона страшенно втомилася щодня грати роль ідеальної, ніжної та безкорисливої нареченої. Втомилася вдавати, ніби гроші для неї нічого не варті. Але Марта знала: відступати не можна, ставки занадто високі. Її справжня мета простягалася набагато далі за просте заміжжя.
Вона прагнула увійти в цю впливову сім’ю на правах рівної, отримати престижну посаду в ресторанній імперії Романа, а згодом — завдяки своєму гострому розуму та залізній хватці — перевершити самого Остапа. Вона збиралася стати тією, з ким рахуватимуться всі. І жодна сентиментальність не могла стати їй на заваді.
Ближче до вечора позашляховик Остапа звернув із розбитої сільської дороги й зупинився біля старого, пофарбованого у вицвілий зелений колір будинку. Незважаючи на бідність, яка вгадувалася в кожній деталі — від похиленого паркану до потрісканої шиферної покрівлі, — подвір’я виглядало напрочуд доглянутим. Рівні грядки були ретельно прополені, а біля ґанку пишно цвіли кілька кущів пізніх осінніх троянд.