Охоронці зробили крок ближче до нього. Денис рвонувся в бік виходу. Вони миттєво схопили його за руки, заломили їх назад і силоміць повернули на стілець.
Я з болем подивилася на свою доньку.
— Я знаю, сонечко, — тихо відповіла я їй.
А потім я знову звернулася до притихлого залу.
— Але Денис Палій не зміг би провернути цю схему самотужки. У нього був дуже впливовий спільник. Людина, якій я довіряла ще більше, ніж йому.
Я натиснула кнопку. На екрані з’явилося велике фото чоловіка в білому медичному халаті.
— Доктор Валерій Ковальчук був частиною цього плану від самого початку. І те, що робив він, набагато страшніше і гірше за будь-які фінансові махінації Дениса.
— Доктор Валерій Ковальчук, — лунав мій голос у мертвій тиші шатра, — був нашим сімейним неврологом останні п’ять років. Він лікував мого покійного чоловіка Тараса. Він був поруч у найважчий рік мого життя. Я довіряла йому своє здоров’я і своє життя.
З-за столика номер дванадцять раптом різко підвівся чоловік. Валерій Ковальчук, блідий як смерть, схопив свій шкіряний портфель і швидким кроком рушив до найближчого виходу з шатра.
— Охорона, — спокійно, але владно промовила я.
Двоє кремезних чоловіків у чорних костюмах миттєво перегородили йому шлях. Ковальчук завмер на місці, судомно стискаючи ручку портфеля.
Я знову звернулася до екрана.
— У березні цього року доктор Ковальчук почав систематично документувати вигадані інциденти мого так званого «стрімкого когнітивного спаду».
На екрані з’явилася копія медичної ліцензії та п’ять дат, виділених червоним: 15 березня, 3 квітня, 20 квітня, 8 травня, 30 травня. Я не стала зачитувати їх уголос. У цьому не було потреби.
— П’ять інцидентів. П’ять повністю сфабрикованих звітів. Жодного з них ніколи не було. У мене є всі записи моєї асистентки. У мене є відео з кожної ради директорів. Я ніколи не спізнювалася. Я ніколи не плуталася. Я не маю жодних ознак втрати пам’яті.
По залу знову прокотився шокований шепіт. Григорій Макарович підвівся за своїм столиком. Його голос звучав впевнено і гучно:
— Я особисто перевірив кожну з цих дат! Катерина була присутня на всіх зустрічах. Вона була гострою, зосередженою і тримала все під контролем. Ніякого спаду не було і немає!
Він сів на місце. Я кивнула йому на знак вдячності і продовжила:
— Доктор Ковальчук робить це не вперше. Він — серійний злочинець.
Екран змінився. З’явилися три імені: Маргарита Іваненко. Гліб Бондар. Поліна Данилюк.
Я дозволила цим іменам повисіти в повітрі. Три літні жертви. Три фальшиві діагнози. Три зруйновані родини.
Я перемкнула слайд. З’явилася хронологія.
— 2016 рік. Маргарита Іваненко, 78 років. Активи — десять мільйонів. Гонорар Ковальчука за підроблений діагноз склав сорок тисяч доларів. Маргарита померла в закритому інтернаті.
— 2018 рік. Гліб Бондар, 82 роки. Активи — вісім мільйонів. Гонорар Ковальчука — п’ятдесят тисяч. Гліб помер через рік після втрати бізнесу.
— 2020 рік. Поліна Данилюк, 74 роки. Активи — п’ятнадцять мільйонів. Гонорар Ковальчука — сімдесят п’ять тисяч доларів.
Я зробила глибокий вдих.
— Але Поліна Данилюк вижила. Завдяки своїй онуці, яка найняла адвокатів і дала відсіч. Поліна Данилюк жива. І сьогодні вона тут, з нами.
Екран миттєво перемкнувся на пряму відеотрансляцію. У добре освітленій вітальні сиділа жінка із благородною сивиною. Її погляд був гострим і ясним.
— Мене звати Поліна Данилюк, — її голос звучав рівно і потужно. — Цей лікар сказав моєму синові, що я більше не дієздатна. Він збрехав. Він сфабрикував результати аналізів. Він підробив мої тести.
Вона нахилилася ближче до камери.
— Він намагався запроторити мене до психіатричного пансіонату, щоб мій власний син міг забрати мої гроші і заплатити йому його кривавий гонорар. Якби не моя онука, я б зараз гнила в будинку престарілих.
Вона подивилася прямо в об’єктив.
— Катерино Марченко, не дозволь йому зробити це з тобою.
Відео завершилося. У шатрі запала така тиша, що було чути, як шелестить тканина суконь на вітрі.
Доктор Ковальчук різко розвернувся і кинувся до запасного виходу. Але охоронці миттєво перехопили його, жорстко схопивши під руки. Він намагався вирватися, але вони тримали його мертвою хваткою.
Гості почали підводитися. Хтось кричав від обурення.
Я підняла руку, закликаючи до тиші.
— У квітні цього року компанія Дениса «Каскад-Капітал» переказала доктору Ковальчуку рівно сімдесят п’ять тисяч доларів. Точнісінько таку ж суму, яку він узяв за спробу знищити Поліну Данилюк.
На екрані спалахнула банківська квитанція. Переказ від 15 квітня на 75 000 доларів.
Я повернулася і подивилася Ковальчуку просто в очі.
— Ви планували оголосити мене недієздатною в понеділок. У середу я б втратила контроль над усім своїм життям. А до Нового року ви вже домовилися перевести мене до приватного закритого пансіонату «Сосновий берег».
Я витримала паузу.
— Того самого пансіонату, де згасла і померла Маргарита Іваненко.
Обличчя лікаря стало сірим. Він опустив очі в підлогу.
Якимось дивом жінка за столиком номер вісім — їй було близько сімдесяти — підвелася. Її голос тремтів від люті.
— Моя сестра пройшла через це! Її лікар сказав, що в неї деменція, і племінник забрав усе! Вона померла через шість місяців!
Жінка вказала тремтячим пальцем на Ковальчука:
— Він не один такий! Їх ціла мережа!
По залу прокотилася хвиля обурення. Але я знову підняла руку.
— Сьогодні ввечері ми зупинимо принаймні одного з них.
Я повернулася до зали.
— Але найгіршим у всьому цьому були не гроші. І навіть не брехня лікарів. Найгіршим… була Сьома сторінка.
Я вимовила ці слова по складах.
— Сьома сторінка тієї самої генеральної довіреності, яку моя донька мала підсунути мені на підпис сьогодні ввечері, одразу після свого першого танцю.
Екран за моєю спиною змінився. З’явився скан документа. Давид Романенко збільшив масштаб на пункті 4.3 — «Екстрене делегування повноважень».
Я зачитала вголос:
— «У разі підтвердженого лікарем Валерієм Ковальчуком когнітивного порушення, усі права голосу, фінансовий контроль та управління активами негайно переходять до Христини Марченко… з повним правом здійснювати продаж, злиття, ліквідацію активів без додаткової згоди власниці».
Я дозволила цим словам врізатися у свідомість кожного присутнього.
— Цей пункт був ретельно захований у тому, що Денис називав «формальними весільними документами». Це виглядало як символічне переоформлення тридцяти відсотків компанії. Але в дрібному шрифті була схована моя смерть як особистості. Якби я поставила свій підпис сьогодні, а Ковальчук відправив би свій фальшивий звіт у понеділок… я б втратила сто відсотків усього, що маю.