Але я не спала.
Я їхала нічним Києвом, наче в густому тумані. Вулиці були порожніми, ліхтарі зливалися у жовті смуги. Будинок у Козині зустрів мене темрявою і гнітючою тишею.
Я піднялася сходами до своєї спальні і впала на ліжко прямо поверх покривала. В одязі. Я просто лежала і дивилася в темну стелю.
«Три речі. Кожна гірша за попередню». Що такого міг накоїти Денис? Наскільки глибокою була ця прірва?
Години повзли нестерпно повільно. Північ. Перша ночі. Друга. У якийсь момент виснаження взяло гору, і я провалилася в тривожну, поверхневу дрімоту.
Коли мій телефон різко завібрував на тумбочці, за вікном уже сіріло.
Я схопила екран.
Час: 05:47 ранку.
Повідомлення від Давида Романенка.
«Знайшов підставну компанію. ТОВ “Каскад-Капітал”. Зареєстрована на офшорні рахунки на Кіпрі. Усе набагато гірше і масштабніше, ніж ви думали».
Я різко сіла на ліжку, серце шалено гупало в грудях.
ТОВ «Каскад-Капітал». Та сама назва, яку Денис вимовляв за стіною примірочної.
Давиду знадобилося менше дев’яти годин, щоб розплутати цей клубок і знайти їхній офшор. Я невідривно дивилася на екран смартфона.
«Набагато гірше, ніж ви думали».
Господи… куди вже гірше?
Давид Романенко прибув рівно о другій годині дня, тримаючи в руках потертий шкіряний портфель.
Софія Гайдай уже чекала в моєму кабінеті. Поруч із нею сидів Григорій Макарович — шістдесят п’ять років, повністю сивий, колишній сусід Тараса по студентському гуртожитку і наш беззмінний старший партнер протягом останніх двох десятиліть.
Повітря в кімнаті здавалося густим і важким.
Давид мовчки поклав портфель на мій масивний дубовий стіл, клацнув замками і дістав три картонні теки. Червону. Синю. І чорну.
— Почнемо з червоної, — рівним голосом сказав детектив.
Я тремтячими пальцями відкрила обкладинку.
Папка номер один. Червона.
Усередині лежала велика кольорова фотографія. На ній Денис Палій потискав руку високому, кремезному чоловіку в темному спортивному костюмі та шкіряній куртці. Знімок був зроблений десь на підземному паркінгу в центрі Києва, дата — 24 квітня.
— Це Артур Вовк, — пояснив Давид. — Права рука кримінального авторитета, який тримає найбільшу мережу підпільних VIP-казино по всій країні.
Я підняла погляд, відчуваючи, як холоне кров.
— Скільки Денис йому винен?
— Два з половиною мільйони доларів.
У кабінеті запала мертва тиша. Григорій Макарович зняв окуляри і почав нервово протирати їх хустинкою.
— Ваш майбутній зять грає по-крупному з початку 2019 року, — продовжив детектив. — Нелегальні закриті турніри з покеру. Величезні ставки на спорт у тіньових букмекерів. Він зав’яз по самі вуха.
Давид дістав із теки роздруківку банківської виписки.
— 15 березня цього року. Банківський переказ. Триста тисяч доларів з особистого рахунку Дениса на офшорну компанію на Сейшельських островах. Це був платіж для Вовка. Але цього недостатньо, щоб покрити борг. Цих грошей вистачило лише на те, щоб купити трохи часу.
Він виклав на стіл ще дві фотографії. Денис і Артур Вовк. Різні локації: ресторан на набережній, якась промзона. Дати: травень, початок червня.
А потім — скріншот текстового повідомлення. Номер Вовка.
«Дедлайн 30 червня. Жодних відстрочок. Не буде грошей — не буде тебе».
— Якщо Денис не заплатить до кінця червня, — тихо резюмував Давид, — він не доживе до липня. Ці люди не прощають таких боргів.
Я невідривно дивилася на фотографії. Мій майбутній зять, чоловік, з яким Христина збиралася пов’язати своє життя, потискав руку бандиту, який міг його знищити.
— Тобто, — мій голос зірвався на хрип. — Він краде мою компанію… щоб розрахуватися з підпільними казино?
— Саме так, — кивнув Давид.
Він простягнув руку і відкрив другу теку. Синю.
— ТОВ «Каскад-Капітал», — детектив поклав на стіл витяг з реєстру. — Зареєстровано 10 березня цього року через кіпрську юрисдикцію. Двоє кінцевих бенефіціарів. Денис Палій та Христина Марченко.
Мій шлунок стиснувся у тугий вузол.
Давид витяг ще один аркуш. Роздруківку електронного листа. Окремі рядки були виділені жовтим маркером.
Від кого: Денис Палій.
Кому: Мартин Бойко, генеральний директор «Авангард Консалтинг» (наш найпряміший і найагресивніший конкурент).
Тема: Клієнтська база Марченко + фінансова звітність за Q1.
Дата: 14 квітня.
Я почала читати текст листа: «Файли в додатку. Решта бази даних буде доступна після підтвердження поглинання. Перекажіть 500 000 доларів на рахунок “Каскад-Капітал” згідно з нашою домовленістю».
Мені здалося, що в кабінеті раптом зник кисень. Я не могла дихати.
— Денис продав вашу клієнтську базу, — голос Давида бив, наче батіг. — І ваші фінансові секрети вашим головним конкурентам за півмільйона доларів.
Григорій Макарович різко подався вперед, його обличчя почервоніло від гніву.
— Я знав, що щось не так! — вигукнув він, ударивши кулаком по столу. — Я відчував це, але просто не міг довести!
Давид мовчки виклав ще три документи.
— Завод «ТехПром». Денис злив їхню конфіденційну стратегію конкурентам. Ви втратили щорічний контракт на два мільйони.
— «Агрохолдинг Захід». Денис навмисне зірвав терміни здачі аудиту. Півтора мільйона втраченого прибутку.
— Інвестиційний фонд «Гавань». Денис надав їм завідомо хибні рекомендації, які коштували їм п’ять мільйонів збитків. Вони подали до суду. Ви підписали мирову угоду на мільйон двісті тисяч.
Детектив підняв на мене свій важкий погляд.
— Загальна сума збитків: шість з половиною мільйонів доларів втраченого доходу компанії. Денис не просто крав у вас. Він систематично отруював і руйнував вашу фірму зсередини, щоб знизити її ринкову вартість. Щоб її було легше поглинути конкурентам.