Повисла довга, гнітюча пауза.
— Ти заблокувала доступ до наших рахунків, — нарешті вичавив він із себе.
— До моїх рахунків. Так, я зробила це без жодних вагань.
— Але там є і мої зароблені кошти!
— Насправді ні. Тобі варто було б значно уважніше читати умови нашого шлюбного контракту, Ігоре. Того самого документа, який твій юрист колись легковажно назвав «простою формальністю». Життя показало, що він помилявся.
Ідея з контрактом належала моїй мудрій бабусі. «Завжди захищай своє, дитино, — повчала вона мене перед весіллям. — Чоловіки здатні на великі вчинки, але часто виявляються напрочуд слабкими перед спокусами».
— Ти просто з’їхала з глузду, Галю. Ти власноруч знищуєш нашу родину через якусь одну ніч.
— Я рятую залишки нашої родини від твоєї патологічної брехні. Ми з Дашею варті набагато більшого, ніж жити з чоловіком, який публічно хизується своєю коханкою, ніби ми для нього порожнє місце.
— І де мені тепер спати? — це прозвучало настільки жалюгідно, що мені стало гидко. Дорослий, успішний чоловік скаржиться дружині на відсутність нічлігу після того, як розтоптав її перед усім містом.
— Це питання більше не входить до моєї компетенції, Ігоре. Чому б тобі не поцікавитися в Марини? О, хоча почекай. До мене дійшли чутки, що її сьогодні з тріском вигнали з роботи. Як же швидко працює карма, правда?
Я натиснула кнопку завершення виклику і повністю вимкнула апарат. Даша спостерігала за мною з неприхованим захопленням в очах.
— Мам, ти просто неймовірна.
— Я просто смертельно втомилася, доню, — зітхнула я, опускаючись на диван. — Втомилася від того, що мій внесок знецінюють. Втомилася вигадувати виправдання для людей, які цього абсолютно не варті. Втомилася ховатися в тіні, аби хтось інший міг сяяти яскравіше.
— Ти ніколи не ховалася в тіні, мам. Ти просто весь цей час була схожа на сильно стиснуту пружину.
Моя дивовижна дівчинка. Звідки в ній стільки дорослої мудрості? Тієї ночі мій сон був найглибшим за останні півроку. Більше не треба було дивитися в стелю, вираховуючи, де зараз мій чоловік, чиї губи він цілує, і яку чергову казку принесе мені на сніданок. Свобода виявилася найм’якшою подушкою у світі.
Ранок вівторка почався з невпевненого стукоту у двері нашого номера. На порозі стояла молода дівчина з короткою русявою стрижкою. Її очі нервово бігали по коридору.
— Пані Ковальчук? Мене звати Юля, я працюю асистенткою Ігора Миколайовича. Він доручив мені зустрітися з вами.
Відправити підлеглу залагоджувати власне розлучення? Це було настільки в дусі Ігора, що я навіть не здивувалася. Я мовчки відступила, запрошуючи її до кімнати.
— Бажаєте кави?
Юля ніяково кивнула, продовжуючи озиратися на всі боки, наче побоювалася, що її шеф раптово вискочить із шафи.
— Він у повному відчаї, пані Галино, — почала вона, зминаючи в руках ремінець сумки. — Він провів ніч на шкіряному дивані у своєму офісі. У нього немає доступу до жодного корпоративного рахунку без вашого підпису. Робота всього холдингу фактично зупинилася.
— Чудові новини.
— Наші інвестори вже обривають телефони, а та велика угода з корпорацією Савченка тріщить по швах. Пан Ковальчук фізично не може надати їм необхідні фінансові гарантії.
— Ще краще.
— Юлю, дозвольте мені запитати вас про дещо, — я пильно подивилася в її очі. Вона повільно кивнула. — Як довго ви всі знали про існування Марини?
Щоки дівчини миттєво залив густий рум’янець.
— Я… я не маю права розголошувати таку інформацію.
— Маєте, — мій голос став твердішим. — Ваш безпосередній керівник за крок до абсолютного банкрутства, і я маю серйозні підозри, що ваше робоче місце також висить на волосині.
Вона глибоко, приречено зітхнула.
— Вісім місяців. Хоча, якщо чесно, мені здається, що їхній роман почався ще раніше. Вони не надто намагалися це приховувати.
Вісім місяців. Я дозволила цим словам отрутою розтектися по моїх венах. Наш ювілей припадав на квітень. Виходить, він методично готував моє публічне знищення ще з кінця минулого літа.
— І весь офіс був у курсі? — уточнила я.
— Більша частина колективу точно знала. Мені так шкода, пані Галино. Я кілька разів поривалася вам розповісти, але…
— …але вирішили не втручатися в чужі справи. Я все розумію.
Юля помітно розслабилася, ніби скинула важкий камінь із душі.
— Він просив запитати, чи не погодитеся ви на коротку зустріч. Просто щоб усе обговорити.
— Передайте пану Ковальчуку мої вітання і нагадайте, що будь-які переговори віднині ведуться виключно через мого офіційного представника.