Щойно за Юлею зачинилися двері, я одразу набрала Олену Вікторівну.
— Задокументований службовий роман тривалістю у вісім місяців? — голос адвокатки звучав так, ніби вона щойно виграла в лотерею. — Галю, ситуація розгортається просто блискуче. Ми використаємо ці свідчення, щоб довести його свідомий намір зруйнувати шлюб. Ми рознесемо вщент усі його активи.
— Працюйте.
— І маю для вас ще один цікавий нюанс. Я доручила своїм людям глибоко копнути його бухгалтерію, і ми виявили певні аномалії. Регулярні зняття великих сум готівки, дивні транзакції на рахунки якихось фірм-одноденок. Тут одне з двох: або ваш чоловік абсолютний невіглас у бізнесі, або він цілеспрямовано ховав від вас капітал.
— Ховав? Але де саме?
— Мій фінансовий аудитор уже йде по його сліду. Якщо виявиться, що він тишком-нишком виводив гроші, готуючи собі запасний аеродром, це стане для нього фатальним ударом у суді.
Того ж дня ми з Дашею вирушили на оглядини нерухомості. Наш вибір припав на розкішні, наповнені світлом апартаменти на Подолі. З вікон відкривався заворожуючий краєвид на схили Дніпра. Ця квартира була повною протилежністю нашому колишньому котеджу: мінімалістичний дизайн, чисті лінії простору і головне — це було наше власне, безпечне місце.
— Мені тут дуже подобається, — зізналася Даша, спершись на поручні широкого балкона. — Тут якось надзвичайно чисто.
— Чисто від чого саме?
— Від його фальші. Від нескінченного лицемірства. Від того солодкого парфуму, яким він почав поливатися тільки після знайомства з нею.
Уже ввечері ми поставили підписи під договором оренди. Мій телефон не вгавав ні на хвилину, розриваючись від дзвінків з особистого номера Ігора та його робочих ліній. Я ігнорувала їх усі, аж поки екран не висвітив ім’я, від якого по шкірі пробіг холодок: Марина Рибалко. Я витримала паузу і натиснула кнопку відповіді після останнього гудка. Це обіцяло бути цікавим.
— Ти, навіжена істеричко! — прошипіла вона у слухавку так голосно, що мені довелося відсторонити телефон. — Ти просто знищила моє життя!
— Я маю глибоке переконання, що ти блискуче впоралася з цим самостійно.
— Через твої витівки мене вижбурнули з роботи!
— Тебе звільнили виключно через те, що ти — жінка без моральних принципів, яка не здатна тримати дистанцію від одруженого керівника на офіційному заході. Це повністю твоя заслуга, дівчинко.
— Ігор кохає мене!
— Ігор кохає винятково власне відображення в дзеркалі. Ти була для нього просто зручною іграшкою. Повір, як тільки його банківські рахунки спорожніють, а увага публіки згасне, ти дуже швидко дізнаєшся свою реальну ціну.
— Ми тепер живемо разом. І ми абсолютно щасливі.
— Мені цікаво, а де саме ви плануєте ночувати сьогодні, Марино? — на тому кінці дроту повисла напружена тиша. — Бачиш, Ігор більше не може розпоряджатися своїми фінансами. А ти, як я розумію, залишилася без стабільного доходу. То де ви, голубки, збираєтеся вити своє любовне гніздечко?
— Це ще далеко не фінал, — її голос зрадницьки здригнувся.
— Тут ти абсолютно права. Це лише прелюдія. І запам’ятай мої слова: ти обрала для своїх ігор дуже неправильну родину.
Я перервала зв’язок і миттєво внесла її номер до чорного списку. Пізніше, коли ми з Дашею вечеряли, насолоджуючись спокоєм, телефон ожив знову. Ім’я на дисплеї змусило мене відкласти виделку: Захар Ковальчук, рідний брат мого чоловіка.
Я на мить завагалася. Захар завжди кардинально відрізнявся від старшого брата. Він був розважливим, глибоким і не страждав на хворобливу жагу до розкоші. Його невелика ІТ-компанія приносила стабільний дохід, а жив він у затишному таунхаусі на столичних Осокорках. Ми завжди підтримували теплі стосунки, але кровні узи — річ непередбачувана.
— Доброго вечора, Захаре.
— Привіт, Галю. — Його голос видавав глибоку втому. — Ти, мабуть, уже здогадалася, чому я турбую тебе о такій порі.
— Твій блудний брат нарешті знайшов дорогу до твого порогу?
— Приблизно годину тому. З’явився як сніг на голову, з дорожньою валізою і тією дівицею, слізно благаючи дати їм притулок. Я одразу сказав, що він може перекантуватися в гостьовій кімнаті кілька днів. Але без неї.
Попри всю свою лють, я відчула укол жалю до Захара. Ігор напевно сподівався, що молодший брат кинеться йому на шию і прихистить їх обох без зайвих моралей.
— І чим усе закінчилося?
— Вона влаштувала грандіозний скандал, обізвала мене закомплексованим невдахою і грюкнула дверима так, що мало штукатурка не посипалася. А мій брат… Ігор зараз розвалився в моїй вітальні, попиває моє крафтове пиво і намагається переконати мене, що сталася якась прикра помилка. Що ти роздула з мухи слона. І що ця Марина для нього — просто порожнє місце.
— І як, успішно переконує?
Захар довго мовчав.
— Галю, я дивився те відео. Я бачив вираз його обличчя, коли він тримав її за талію. Таке не буває «просто так».
— Ні, не буває.
— Мені важко це визнавати, але ти чиниш абсолютно правильно. Він роками йшов по тонкому льоду. Можливо, це жорстке приземлення нарешті приведе його до тями.
— Можливо. Але тепер мене це вже не обходить.
— Розумію. — Він знову зробив паузу. — Як там моя племінниця? Тримається?
— Вона виявилася значно сильнішою, ніж ми з її батьком разом узяті.
— Вона завжди була схожа на тебе.
Завершивши цю розмову, я відчула щось незвичне: щиру вдячність. Виявилося, що далеко не всі в родині Ковальчуків осліпли. Це була дрібниця, але стоячи посеред руїн власного шлюбу, я цінувала кожну таку дрібницю.
Ранок середи розпочався з новин, які змусили мене щиро, від душі розсміятися. Телефонувала рієлторка Христина.
— Галю, ти просто впадеш, коли почуєш. Ми отримали шість реальних пропозицій, і всі вони значно перевищують нашу початкову цифру. Але головне не це… найвищу ставку зробив холдинг «Савченко Груп».
— Той самий Олександр Савченко, перед яким Ігор місяцями стелився заради контракту?
— Саме він. Як виявилося, пан Савченко теж мав честь бути гостем на вашій ювілейній вечірці. Він насолодився виставою сповна і вирішив назавжди закрити будь-які справи з Ковальчуком. А от ваш котедж припав йому до душі.
— Яку суму він пропонує?