Вона вискочила в коридор, гарячково натиснула кнопку виклику ліфта, але нетерплячка виявилася сильнішою. Олена кинулася вниз сходами, перестрибуючи через сходинку. Відкинувши геть усі правила пристойності та здоровий глузд, вона притулилася вухом до масивних дверей сусіднього номера. Тирада чоловіка тривала:
— Ти думаєш, я буду за тобою бігати? Кому ти взагалі потрібна зі своїми запитами? Хто тебе витримає довше місяця?!
— Мені плювати, у мене варіантів повно! Знайду того, хто цінує красу! — істерично кричала Каріна.
— То котися куди завгодно!
— Ти ще пошкодуєш! — двері різко розчахнулися, і розлючена дівчина вилетіла в коридор, ледь не збивши Олену з ніг.
Олена ледве встигла відсахнутися за ріг коридору, щоб залишитися непоміченою. Думка про те, що за цими дверима стоїть її “мертвий” чоловік, пульсувала у скронях. Це вже не могло бути збігом. Літак, родимка, голос, фраза — все сходилося в одну моторошну картину. Або ж вона остаточно втрачала розум.
Вона підійшла до панорамного вікна в кінці холу, намагаючись опанувати себе. “Що я роблю? Ховаюся по кутках, підслуховую чужі сварки, переслідую незнайомця, як якась маніячка з дешевого серіалу”, — сварила вона себе. Аж раптом двері номера знову відчинилися. Чоловік вийшов у коридор. Олена різко відвернулася до вікна, але зловила його відображення у склі. Її дихання перехопило — цей профіль, ця манера поправляти комір сорочки…
Олена пішла слідом. Вона трималася на безпечній відстані, крадучись за ним сходами. Він цілеспрямовано попрямував до лобі-бару на першому поверсі, сів за стійку і важко зітхнув, замовляючи бармену міцний напій. “Це божевілля”, — подумала вона, але якась невідома сила штовхала її вперед. Вона сіла за сусідній столик, замовила безалкогольний коктейль і зробила вигляд, що п’є, хоча кожен м’яз її тіла був напружений як струна. Вона молилася, щоб тьмяне освітлення бару приховало її обличчя.
Минув якийсь час. Алкоголь у склянці чоловіка, здавалося, трохи розв’язав йому язика. Він раптом повернувся в її бік:
— Дівчино… от скажіть мені… чому ви, жінки, такі складні?
Олена здригнулася. Він говорив до неї. Його голос лунав так близько, так знайомо, що це зводило з розуму.
— У чому саме складні? — запитала вона низьким, приглушеним голосом, боячись підняти очі від своєї склянки.
— Складні… непередбачувані, вічно чимось невдоволені, — він підбирав слова, крутячи склянку в руках.
— Ви, мабуть, щойно серйозно посварилися зі своєю дівчиною. І тепер просто шукаєте когось, хто б підтвердив, що ви маєте рацію, — спокійно парирувала Олена.
Він на мить замовк, явно вражений її прямотою.
— А ви гостра на язик… Жіноча інтуїція? Продовжуйте, що ви маєте на увазі?
Олена важко зітхнула:
— Ніхто ж не змушує вас бігати за молоденькими, наївними і меркантильними дівчатами. Це виключно ваш вибір — зраджувати розумним, зрілим жінкам, які вас по-справжньому любили. А потім ви сидите і скаржитесь, що цим молоденьким потрібні лише ваші гроші.
— Ви читаєте мене як відкриту книгу, — гірко засміявся він. — Але є така річ, як чоловіча природа. Гормони, розумієте? Вони так і тягнуть до молодості.
— Як зручно все списувати на гормони, — з ноткою презирства кинула Олена. — Вміння контролювати свої інстинкти — це те, що робить нас людьми, а не тваринами. Чому ви ховаєтеся за виправданнями? Хоча… я, мабуть, сказала зайвого.
— Ні-ні, все нормально. Я сам запитав, — погодився він, роблячи ще один великий ковток. — Знаєте, я вже добряче набрався. Можна ще одне питання?
— Слухаю, — кивнула Олена.
— Ви здаєтеся такою розумною. Скажіть, що мені тепер робити?
— Гадки не маю, — вона байдуже знизала плечима. — Вчіться брати відповідальність за свої вчинки. Але можу посперечатися, що ваша дівчина повернеться за день-два, коли в неї закінчаться гроші на розваги. А от що з нею робити далі — вирішувати вам. Я не ваш психотерапевт.
— Може, і справді варто її кинути? — він задумливо почухав підборіддя. — Знаєте… у мене таке відчуття, ніби ми з вами вже десь зустрічалися.
Він спробував примружитися, придивляючись до неї уважніше, але напівтемрява лаунж-зони надійно ховала риси її обличчя.
Олена напружилася, відчуваючи, як холодний піт виступає на спині.
— Дуже сумніваюся. Я в цьому готелі вперше.
— Але ваш голос звучить настільки знайомо… — не вгамовувався він, продовжуючи свердлити її поглядом.
— Ви, мабуть, мене з кимось сплутали, — швидко відповіла вона, різко підводячись. Вона зрозуміла, що гра зайшла надто далеко і час тікати.