Олена майже бігом кинулася до ліфта, ледве стримуючи потік емоцій, що розривав її зсередини. Тепер вона знала це напевно. Це був Дмитро. Усі сумніви розвіялися як дим. Родимка, інтонації, манера вести суперечку, навіть цей специфічний погляд — усе збігалося до найменших деталей. Якщо раніше вона ще допускала божевільну думку, що це міг бути його брат-близнюк чи якийсь неймовірний двійник, то ця розмова в барі розставила всі крапки над “і”.
Це був він. Її оплаканий, мертвий чоловік. Він сидів унизу, пив дорогий алкоголь, міняв молодих коханок і жив своїм новим, безтурботним життям, поки вона три роки збирала себе і їхнього сина по шматочках.
Піднімаючись у свій номер, Олена згадувала, яким ставав Дмитро, коли трохи випивав. Він ніколи не був буйним чи агресивним — навпаки, в ньому прокидався філософ. Він ставав саме таким балакучим і схильним до самокопання. Чоловік анітрохи не змінився за ці три роки. Змінилося лише те, що тепер жінки поруч із ним приходили й йшли, а вона, його законна дружина, перетворилася на випадкову слухачку в напівтемному барі.
Що тепер робити? Влаштувати грандіозний скандал просто зараз? Але навіщо? Що це змінить? Проте цікавість і гіркота не давали їй спокою. Хто ще з їхнього старого київського оточення знав, що він живий? Під яким іменем він зараз живе, якщо його не було у списках пасажирів того рейсу?
Перед Оленою чітко вималювалися два шляхи. Перший — мовчки прийняти той факт, що Дмитро живий, але більше не є частиною її світу. Продовжувати жити своїм життям, насолоджуватися відпусткою, а по поверненню додому назавжди викинути його з голови. За кілька років вона змогла б акуратно розповісти Максу, що його батько насправді не загинув, а просто пішов із сім’ї в невідомому напрямку.
Другий шлях — відкрито стати перед Дмитром лицем до лиця. Але це означало б вислуховувати його жалюгідні виправдання, можливо, навіть познайомитися з його новою пасією. Та найголовніший ризик полягав у її власних почуттях — вона боялася, що старий біль спалахне з новою силою. Оплакувати ідеального мертвого чоловіка — це одне. А от дивитися в очі живому зраднику і брехуну — зовсім інше. Що взагалі може залишитися в душі до такого чоловіка, крім зневаги?
Наступного ранку Олена та Макс вирушили на пляж. Погода була чудовою, море вабило легким бризом, і треба було встигнути зайняти хороші шезлонги. На цьому елітному курорті пляж не був забитий вщент, але в сонячні дні місця під парасольками розліталися швидко. Стоячи перед дзеркалом, Олена ретельно продумала свій образ: вона одягла величезні сонцезахисні окуляри на пів обличчя і крислатий солом’яний капелюх. Це був не стільки захист від одеського сонця, скільки надійний щит від небажаного впізнавання. Вони з Дмитром могли перетнутися будь-якої секунди.
Готова до будь-яких несподіванок, вона взяла сина за руку, і вони вийшли до ліфта. Чекати довелося довго — зранку всі гості масово спускалися до моря. Коли кабіна нарешті зупинилася поверхом нижче і двері розчахнулися, всередину зайшла дівчина з яскравим макіяжем. Це була Каріна, супутниця Дмитра. Її обличчя було перекошене від злості.
— Скільки можна чекати на цей клятий ліфт?! Наплодять дітей і займають усі кабіни, — роздратовано пирхнула вона, демонстративно закочуючи очі.
— Перепрошую, але ліфт — це місце загального користування, і ми всі чекаємо однаково, — максимально спокійно, але з металом у голосі відповіла Олена.
— Мені плювати, скільки ви там чекали! — огризнулася Каріна, змірявши її зневажливим поглядом. — Вирядилася, як стара бабця, ще й права качає.
Замість того, щоб опуститися до рівня базарної перепалки, Олена лише міцніше притисла до себе Макса, ніби закриваючи його від цього бруду, і мовчки дочекалася першого поверху.
Хол готелю гудів як вулик, і Каріна швидко розчинилася в натовпі, на велике полегшення Олени. Вона, певно, поспішала до Дмитра, що вберегло їх від ще однієї незручної сцени.
Але на пляжі найгірші побоювання Олени справдилися. Каріна дійсно прямувала до Дмитра, який уже встиг зайняти два чудових шезлонги біля самого басейну. Як на зло, єдині вільні місця залишилися лише за кілька метрів від них. Уникнути такого небезпечного сусідства було неможливо, але Олена твердо вирішила: вона не дозволить їм зіпсувати відпустку своєму синові. Вона з незалежним виглядом пройшла повз, розклала рушники і почала спокійно мастити Макса сонцезахисним кремом, вдаючи, що сусідів просто не існує.
Проте драма не змусила себе чекати. Чергова сварка між Дмитром і Каріною спалахнула миттєво.
— Ти не міг знайти місце ближче до води?! — гаркнула дівчина, жбурляючи свою дорогу пляжну сумку на пісок.
— Це були найближчі з вільних. Щоб лежати біля самого моря, треба прокидатися о восьмій ранку, а не дрихнути до обіду, — втомлено відповів Дмитро.
— Хто б казав! Ти вчора сидів у барі до другої ночі! Я не могла заснути, чекаючи на тебе, тому й не встала рано! — огризнулася вона.
— Нагадаю: ти вчора влаштувала істерику і вилетіла з номера. Звідки я мав знати, що ти приповзеш назад за кілька годин?
— Я роблю тобі велику послугу, що взагалі повертаюся, закриваючи очі на твою брехню і характер! — перейшла на вереск Каріна. — Як ти смієш так зі мною розмовляти?! Цей готель — просто знущання! Знаєш, скільки я сьогодні чекала на ліфт? І змушена була їхати з якоюсь одинокою мамашею та її причепом!
Слова “одинока мамаша” боляче вкололи Олену. Вона низько опустила голову в капелюсі, намагаючись абстрагуватися, але їхні голоси лунали надто гучно.
— Каріно… коли ти вже перестанеш бути такою жовчною? — тихо, майже з відчаєм запитав Дмитро.
— А коли ти перестанеш бути таким жалюгідним?! Подивися на себе! На кого ти взагалі схожий?! — виплюнула вона йому в обличчя.