До такого зізнання Тарас виявився абсолютно не готовим. Він навіть не відразу зрозумів, як втримався на ногах і не осів просто там, на гарячий курортний пісок. Серце на мить завмерло, пропустивши удар, а в голові пішла обертом ціла карусель думок.
— Сестрою? — перепитав він шоковано, ледь ворушачи пересохлими губами. — Але… У Віки ніколи не було жодної сестри! Вона була однією дитиною в сім’ї!
— Була, — тихо відповіла білявка. По її губах ковзнула ледь помітна, гірка усмішка. — Просто ми наше кревне споріднення воліли не афішувати. Так склалося життя.
— Але… Звідки?! У сенсі… Чому? Вибачте, але я просто відмовляюся це розуміти! Моя дружина ніколи, жодним словом не обмовилася про вас!
— Так, тут усе дуже складно, — хмикнула Катерина. Вона підхопила з пластикового шезлонга легку пляжну сукню і швидко натягнула її через голову. — А ви взагалі що тут робите, до речі? Світ такий тісний.
— З сином у відпустку прилетів, — механічно відповів Тарас.
І тут його ніби струмом ударило! Він раптом усвідомив, що в стані цього дикого шоку залишив свого маленького Марка без нагляду біля води. Тарас ніколи не дозволяв собі такого кричущого безвідповідального ставлення! Він різко обернувся, готовий бігти до берега, але серце миттєво відпустило: Маркусь уже стояв поруч. Хлопчик підійшов так тихо й непомітно, що дорослі навіть не почули. Він завмер, вчепившись рученятами у своє відерце, і дивився на незнайомку дуже уважним, пронизливим, зовсім не дитячим поглядом.
І хоча малий ще не вимовив жодного слова, Тарас точно знав: його розумний синочок уже все зрозумів. Ілюзія розвіялася.
— Ти не моя матуся, — тихо, але дуже твердо сказав Марко, ніби підтверджуючи думки батька.
— Ні, мій хороший, я не вона, — важко зітхнула Катерина, дивлячись на племінника. Потім вона перевела погляд на Тараса: — То що, хочете поговорити? Здається, нам усім доведеться багато чого обговорити…
Далеко вони не пішли — влаштувалися тут-таки, за плетеним столиком у затишному пляжному кафе під великою парасолею. Тарас спершу хотів відвести Марка в номер готелю і включити йому мультики, але потім передумав. Зрештою, його хлопчик рано подорослішав. Він переніс смерть рідної матері, і Тарас вважав його достатньо зрілою особистістю, щоб бути присутнім при цій розмові. Розмові, яка, як він передчував, не обіцяла бути простою.
Тарас замовив для сина великий стакан холодного лимонаду, а для них із Катериною — по порції міцного еспресо.
— Напевно, краще почати мені, — тихо сказала Катерина, обхопивши чашку тонкими пальцями. — А ви потім поставите свої запитання, якщо вони ще залишаться.
І вона заговорила. Ця складна, поламана сімейна історія розпочалася дуже давно — майже тридцять років тому. Тоді подружжя Коваленків, після п’яти років спільного життя, остаточно зрозуміло, що їхній шлюб став помилкою. Вони вирішили розлучитися. І так уже вийшло, що в процесі важкого, скандального розлучення вони дійшли до жахливої у своїй жорстокості угоди: вони буквально “поділили” своїх маленьких доньок-близнючок. Мати забрала Вікторію і поїхала до столиці, в Київ, спаливши всі мости. А батько залишив Катерину собі й осів на півдні України, неподалік Одеси.
Роки летіли невблаганно. Ні мати Віки, ні батько Каті не вважали за потрібне підтримувати зв’язок. Вони не дбали про те, щоб дівчатка росли разом, знали одна одну чи бодай спілкувалися на свята. Втім, вони й не забороняли цього прямо. У підлітковому віці сестри навіть намагалися листуватися, а за весь час розлуки бачилися аж двічі. Але… Дива не сталося. Зустрівшись, вони з гіркотою виявили, що є абсолютно чужими людьми з різними цінностями, інтересами та світоглядом.