Проте Катерина краєм вуха знала, що її київська сестра вдало вийшла заміж і народила сина. Сама ж Катя не мала ні дітей, ні коханого чоловіка. Різнилися вони й професійно: стримана Вікторія стала головним бухгалтером у великій фірмі, а емоційна Катерина працювала косметологом у престижному салоні. І так, на похороні власної сестри вона не була. Виправдовувала це тим, що “було багато роботи”, та й, щиро кажучи, просто не вважала це за потрібне.
Тарасові було фізично боляче все це слухати, а ще важче — усвідомлювати. У його голові просто не вкладалося: як таке взагалі можливо?! Чому мовчала не лише його кохана дружина, а й теща?! Щодо інших родичів, які могли б розкрити Тарасові цей сімейний секрет, то їх просто не існувало. Мати Вікторії все життя була замкнутою жінкою, а після того давнього розлучення взагалі обірвала всі зв’язки з минулим.
— Сподіваюся, — додала наприкінці своєї сповіді Катерина, пильно дивлячись йому у вічі, — ви не збираєтеся читати мені моралі про те, чому я не приїхала на похорон?
— Ні, — чесно відповів Тарас, дивлячись на залишки кави у своїй чашці. — Я розумію, що ви формально не були зобов’язані цього робити. Але… Невже вам суто по-людськи ніколи не було цікаво ще раз побачитися з сестрою? Познайомитися зі своїм рідним племінником?!
— Ризикую виглядати у ваших очах бездушним монстром, але ні, — сумно усміхнулася Катерина. — Ми були чужими. Але, раз уже доля так розпорядилася і ми випадково зустрілися тут… І якщо ви думаєте, що ось йому, — вона вказала поглядом на Марка, який зосереджено пив лимонад, — це піде на користь, то ми можемо кудись сходити разом. Ну, не знаю! У місцевий зоопарк або на якісь атракціони.
— Думаю, це непогана ідея, — після короткої паузи погодився Тарас.
Вони поговорили ще трохи. Тарас обережно запитав про батька своєї дружини… і відчув ще один укол суму, почувши, що той нещодавно помер. “Як же так? — подумав він. — Що за зла іронія долі?” Обидва ці розлучені, глибоко нещасні люди, які колись розбили власну сім’ю, пішли з життя майже одночасно, банально — від серцевих нападів. Тарас зловив себе на думці: якби вони залишилися живими, можливо, з роками усвідомили б свою страшну помилку і спробували б об’єднати родину? Хто знає…
Гуляти того дня більше не хотілося. Час до самого вечора Тарас із сином провели на території свого готелю. А наступного ранку, зідзвонившись із Катериною, Тарас радісно повідомив Маркусю, що вони вирушають у великий парк розваг.
Це була напрочуд мила, світла прогулянка! Всупереч побоюванням Тараса, між ними не було жодної незручності. Вони з Катею спілкувалися так легко і просто, ніби знали одне одного все життя. А ще там, біля кіоску з італійським джелато, сталася одна показова ситуація.
— Тримайте, ваші ріжки, — привітно усміхнулася їм продавчиня, простягаючи фісташкове морозиво. — Мамі, татові та синочку! Яка у вас гарна родина!
— Ми… ми не одружені, — поспіхом випалив Тарас, відчуваючи, як до щік приливає кров.
— О-о, розумію, — протягнула продавчиня, явно зробивши свої висновки, і хитро підморгнула Катерині. — Ну, то не зволікайте з цим ділом! Така пара гарна!
І саме після цих безневинних слів у свідомості Тараса стався дивний, незворотний зсув. Він раптом зловив себе на тому, що дивиться на Катю вже не просто як на родичку. Він почав сприймати її… як жінку. Жінку, яка теоретично могла б замінити йому його втрачену Віку. І річ була не лише у феноменальній зовнішній схожості, хоча це, безперечно, грало вирішальну роль!
Просто просто під час цієї прогулянки в запалену горем голову Тараса почали закрадатися нав’язливі думки: оскільки Віка і Катя — генетичні близнючки, то, незважаючи на різне виховання, у них має бути багато спільного! Можливо, міркував він, глибоко в душі ця жінка така ж ніжна, турботлива і налаштована на сім’ю, якою була його покійна дружина?!
“А що, коли в нас вийде? — гарячково пульсувала думка. — Є ж приказка: не було б щастя, та нещастя помогло. Що, як це саме наш випадок? Що, якщо саме Катерині судилося стати новою мамою для Маркуся, а для мене — вірною супутницею?” Тарас переконав себе, що їй просто потрібен час, аби це усвідомити. І він вирішив діяти.